1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Європа

Президентка Литви: хочеш переконати людей - почни з себе

Литва прагне перейти на євро у 2015 році. Президентка країни Даля Грибаускайте розповіла в інтерв'ю DW, чому вона залишається прихильницею європейської валюти навіть у кризові часи.

Даля Грибаускайте очолює Литву від 2009 року. До того вона п'ять років була комісаром Єврокомісії з питань бюджету та фінансового планування. У Литві вона вважається "залізною леді". Грибаускайте розповіла у інтерв'ю Deutsche Welle про свою прихильність до спільної європейської валюти, на яку країна, попри кризу, планує перейти вже 2015-го року, та про те, що південноєвропейські країни зробили неправильно.

Deutsche Welle: Литва є членом Європейського союзу вже майже десять років. У 2015 році ваша країна планує зробити наступний крок: ви хочете перейти на євро. Навіть попри те, що економічну кризу ще не зовсім вдалося подолати. Чому?

Даля Грибаускайте: Знаєте, економічна криза - це не єврокриза. Країни, які не мають євро, також борються з фінансовими проблемами. І навпаки - деякі країни з євро не мають жодних проблем. Адже усі нові країни-члени під час вступу до ЄС підписалися під тим, що запровадять євро якомога швидше. Якщо так подивитися, то це зобов'язання. А Литви зокрема стосується ще й те, що ми де факто вже маємо євро. Адже наша валюта напряму прив'язана до євро міцним, сильним курсом. Тож наша грошова політика дуже залежить від Європейського центробанку. У нас немає власних інструментів валютної політики. Зобов'язання та обмеження Єврозони стосуються й нас, проте ми майже не отримуємо від неї зиску! Тобто, існує достатньо причин для того, аби вступити до Єврозони якомога швидше.

Даля Грибаускайте (праворуч) під час інтерв'ю DW

Даля Грибаускайте (праворуч) під час інтерв'ю DW

Криза продовжується. Деякі країни мусять знову і знову фінансово підтримувати інших. Чи не лякає вас те, що система може не витримати?

Ідеться ж не про євро як таке. Ідеться про економіку та фінансову політику, а також політичну відповідальність окремих країн-членів - якраз її часом бракувало. Не можна робити євро відповідальним за те, що хтось навіть у власній країні не в змозі приймати відповідальні політичні рішення.

У 2009 році, коли фінансова криза боляче вдарила по Литві, ви взяли на себе відповідальність і запровадили жорсткі заходи економії. Ви не просили допомоги в Міжнародного валютного фонду (МВФ) і навіть сказали: "Країни, які не можуть самі собі допомогти, є слабкими". Чому ви обрали такий шлях?

Я думаю, що Литва дуже добре сама з цим упоралася, без диктатури іззовні. Це те, що я маю на увазі: якщо є політична воля і політична відповідальність, допомога не потрібна. Мова йде про те, як управляти країною. Саме цей брак відповідальності є проблемою країн Південної Європи.

Сусідня Латвія обрала інший шлях і попросила фінансової допомоги. Сьогодні ця країна демонструє чи не найбільше фінансове зростання у Європі. Чи було ваше рішення пропри це правильним?

Як економістка я говорю: чим більший спад, тим більшим, звичайно, є зростання. Це залежить від того, від якої основи вимірювати. Зростання у Литві таке ж сильне. По-моєму, в останньому кварталі ми були на третьому місці. Проте це здорове зростання, саме тому що наш спад був не таким сильним, як у Латвії. Прийняти рішення як політик і взяти на себе повну відповідальність за нього - це те, чим можна пишатися. Я раніше вже мала справу з МВФ, у 1999 році після кризи в Росії. І мій тодішній досвід зводився до того, що допомагати треба собі самим. Ані МВФ, ані якийсь план або фонд ЄС не допоможуть, поки не контролюєш ситуацію у власній країні.

Ви згадали південну Європу: Іспанія, Греція - ці країни також пережили значні скорочення. Там люди виходили протестувати на вулиці. Чому в Литві цього не сталося?

Мушу сказати: навіть у цих країни скорочення були не такими сильними, як у нас! Ми скоротили державні витрати на 12 відсотків - у нас не було іншого вибору. Ринки були закриті. І допомога, яку ми могли би отримати, надійшла би не так швидко, як ми її потребували. Тому уряд за моєї підтримки швидко прийняв рішення. Звичайно, справа в тому, як переконувати людей. Треба починати з себе: моя зарплата, наприклад, була скорочена на 30 відсотків! Зарплати членів уряду також сильно скоротили. Коли я прошу людей набратися витримки і терпіти, я сама мушу служити прикладом. Це стосується кожного політика при владі. Мова йде лише про особистий приклад, тоді люди тобі довіряють, тоді можна їх переконати трошки довше протриматися і пообіцяти їм, що буде краще. У нас це подіяло через два роки. Зарплати знову повільно зростають. Справа у довірі між політиками і громадянами.

Президентка Литви (друга знизу ліворуч) у колі провідних європейських політиків

Президентка Литви (друга знизу ліворуч) у колі провідних європейських політиків

Можливо, відмінність у менталітеті також відіграє роль?

Іноді ми критикуємо себе за те, що ми надто самокритичні і маємо занадто мало оптимізму в порівнянні до південноєвропейців. Проте це не єдина причина. Недовіра між політичною елітою та громадянами у деяких південноєврпейських країнах зростала протягом надто довгого часу. І це завдало країнам, тамтешньому суспільству та економіці, досить сильного удару. Тут люти також були нещасними, проте це було необхідно. І заходи економії допомогли нашій економіці відновитися за півтора року. Тож нам довелося не так вже й довго терпіти.

Яким ви бачите майбутнє вашої країни - безкризовим?

Я думаю, з кожним роком наша ситуація покращуватиметься. Ми витримали 50 років окупації, тож витримаємо й хороші роки - я зараз трошки жартую. Звісно, деякі речі зміняться. Це дуже залежить від того, хто при владі. Популізм у країні зростає, як майже всюди, певно внаслідок економічних труднощів. Політичні партії втрачають підтримку, тому що їм не вдається достатньо швидко пристосовуватися, змінюватися. Це розчаровує людей. Проте в цьому розвиток подій схожий майже всюди в Європейському Союзі.

Розмову провела Моніка Ґрібелер

Аудіо й відео до теми