1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Політика й суспільство

"По лінії всеукраїнських інтересів" - до 85-річчя Акта Злуки між УНР та ЗУНР

85 років тому майже усі київські газети вийшли із словами "Свято об"єднання українського народу". Саме такою була загальна оцінка Акта Злуки між УНР та ЗУНР, що його проголосив Універсал Директорії 22 січня 1919 року.

Символічно, що відзначення злуки між УНР та ЗУНР збіглося з річницею ІУ універсалу, що дало підставу говорити про здійснення "двох мрій" - здобуття незалежності й забезпечення соборності України.

"Свято річниці четвертого універсалу - писав 22 січня 1919 року часопис "Україна", стало тим більш дорогим, що здійснилась на наших очах друга мрія української нації: Західна Українська Республіка і Велика Україна об"єдналися в одне державне тіло. Кордони впали, немає більше "русинів" і "малоросів", а тільки громадяни УНР".

Об"єднання "Великої" та "Західної" України стало визначною подією тодішнього суспільно-політичного життя. Київська преса докладно інформувала про візит галицької делегації, яка, за словами її керівника, лідера української радикальної партії Л. Бачинського, прибула до столиці УНР, щоб остаточно нотифікувати ухвали відносно "нерозлучного об"єднання двох українських республік".

Широко обговорювався й сценарій урочисто святкування цієї події, для чого було утворено спеціальну урядову комісію на чолі з широковідомим професором Іваном Огієнком. Планувалася гучна маніфестація на Софійській площі, служба Божа, військовий парад, а сам день 22 січня проголошувався "всенародним національним святом".

Сценарій урочистих заходів закінчувався словами: "Відсіль учасники походу поволі розходяться". На жаль, ці слова стали символічною, хоча й сумною прикметою тих свят, які "поволі" перейшли в площину серйозних проблем, що так і не дістали свого розв"язання.

Ще 1 грудня 1918 року представники УНР та ЗУНР уклали у Фастові так званий "передвступний договір", за яким ЗУНР з огляду "на витворені історичними обставинами, окремими правними інституціями та культурними й соціальними ріжницями окремішності життя на своїй території й населення" одержувала територіальну автономію. Передбачалося також, що "окрема спільна комісія" визначить межі цієї автономії та докладні умови злуки. 17 січня 1919 року вже згадана газета "Україна" надрукувала статтю "Політика галицьких українців у 1918 р.", де висловлювалася надія, що відтепер вона піде "по лінії всеукраїнських інтересів".

Та цього не сталося, а суперечності між наддніпрянськими й галицькими лідерами стали одним з факторів, негативний вплив яких фатально позначився на долі української революції.

Як зазначав відомий діяч української революції Микита Шаповал, "на Україна було дві українські армії, два уряди, два головних штаби, дві тактики, дві дипломатії, лише одна земля і один народ як єдине джерело здобування харчів, коней, податків і т.п. Двовластя ніде на світі не толерується ніким, лише на Україні було допущено таку розкіш, як дві державні влади на одній території. Між урядами була глуха, але вперта боротьба".

Певний відголосок цієї боротьби можна зустріти й сьогодні. Зокрема, львівський журнал "Ї" публікує матеріали, де проголошуються переваги відокремлення Галичини від України. Я попросила прокоментувати цю ідею відомого берлінського історика, професора Богдана Осадчука:

"Це є очевидно бздурна ідея. Не треба забувати, що Галичина немає елементарних економічних передумов, щоб існувати як самостійна держава. Нема і відповідних засобів і також немає політичних умов до цього, бо я думаю, що у випадку, що є мабуть абсолютно ілюзорним, але у випадку такого відділення і проголошення якогось такого сепаратного уряду чи якоїсь групи та держава чи той уряд були б відразу загрожені з боку сусідів. Бо тоді би виросли зазіхання і з боку Польщі і з боку Угорщини на Закарпаття, а частину і з румунського боку. Для Польщі, наприклад, співпраця з Україною має тільки сенс і це є основою того, що поляки зреклися всяких амбіцій і претензій щодо Львова, коли існує сильна українська держава, на яку можна покладатися,яка є до певної міри, якщо не гарантією для Польщі, то в кожному разі досить важливим фактором у зовнішній політиці. Недавно була конференція в Варшаві у Бельведері, де дуже популярний журналіст, польський редактор "Газети виборчої" Адам Міхнік сказав, що Польща й Україна, якщо об"єднують свої сили, то ніколи не дійде до відродження Російської імперії. Це є повторення цього, що колись сказав і Бжезінський: Росія з Україною - це імперія, а без України - це нормальна, хоч і велика держава. Поляки це знають і проголошують і тому якийсь такий галицький сепаратизм не лежить ні в інтересі Польщі, і очевидно не в інтересі тих всіх українських державників, які думають загальними ідеями, власне в сенсі отого акту злуки з 19-го року".