...Потім пішов чорний дощ

У мовчазній молитві люди оплакували жертв першого в історії людства використання ядерної зброї. Поминальні церемонії відбулися у центральному парку Хіросіми, численних населених пунктах Сполучених Штатів, у німецьких містах – Берліні, Дюссельдорфі, Ганновері, Кельні, Мюнхені та Штуттґарті.

„О восьмій чотирнадцять я почув спочатку шум бомбардувальника Б29, літак пролетів через центр міста та зник. Потім несподівано з’явилася ця яскрава, світліша за сонце на півкуля”, -

згадує Клаус Люмер, який у 1945-му був місіонером та мешкав у Хіросімі:

„Коли я побачив це світле мерехтіння, я був надворі, тому пішов у підвал, але коли я вже ступив на найнижчу сходинку підвалу, крізь мене пройшла біла хвиля. А згодом - вибухова ударна хвиля. Дім тремтів та здригався, три чверті черепиці з даху впали, як дощ, та усі віконні рами порозбивалися. Дім був оточений уламками”.

Люмер не міг зрозуміти, що відбувається, тому виліз на найближчий пагорб. Він побачив, як усе місто охопило полум’я. Потім пішов чорний дощ, хоча вранці на небі не було жодної хмаринки:

„Я повернувся до нашого будинку та побачив перших жертв. Це були дівчата з фабрики. Улітку вони носили короткі спідниці. Повсюди, де шкіра була не прикрита одягом, у них були опіки.”

Невдовзі після того, як американці скинули атомну бомбу на Хіросіму та Нагасакі, Японія капітулювала. Другу світову було закінчено. Відтоді американська пропаганда розповсюджувала тезу, що за допомогою зруйнування Хіросіми та Нагасакі було врятовано більше життів, аніж втрачено. Втім дослідники твердять, що Японія капітулювала б і без використання ядерної зброї. Розповідає Флоріан Коулмас – директор Німецького інституту японознавства:

„Після капітуляції Німеччини стан Японії був безнадійний. Це було всім добре відомо. Навіть в оточенні американського військового командування, кілька дуже впливових людей були проти використання атомної бомби, зокрема генерал Ейзенхауер. Вони були впевнені, що застосування ядерної зброї – це вже надлишкове.”

Флоріан Коулмас вважає, що справжньою причиною використання ядерної зброї була не військова необхідність, а політична:

„Усі причини носили політичний характер. Сьогодні всі історики щодо цього мають єдину думку. Але історія нині пишеться так само, як і безпосередньо після закінчення війни, відповідно до американської пропаганди. Протягом семи років після застосування атомної бомби, про це нічого не було надруковано, принаймні нічого, що дозволила б американська цензура. Сім років – це був достатній час для того, щоб написати шкільні підручники, які потім передруковувалися з покоління у покоління. І в Америці це відбувається й досі”.

Утім, вважає Флоріан Коулмас, не лише у Сполучених Штатах історію не було оброблено належним чином. У Японії атомні бомбардування вважають своєрідним спокутуванням гріхів за військові злочини, що їх вчинили японці під час Другої світової. Тому злочинців не намагаються притягти до відповідальності.

„В історії з Хіросімою та Нагасакі не можна сперечатися лише з одного приводу - що невинних людей було принесено в жертву політичним інтересам. У цьому ніхто не сумнівається. У Японії з цього зробили національну історію, буз урахування її ролі у Другій світовій. З іншого боку, є американці, які говорять: наша війна була справедливою. Вони не в змозі визнати, що під час цієї справедливої війни робилися вчинки, які були справжніми злочинами”, -

вважає директор Німецького інституту японознавства Флоріан Коулмас.

Клаус Люмер, який особисто пережив трагедію Хіросіми, теж дотримується думки, що історію не можна викривляти та замовчувати. В іншому випадку людство не засвоює уроки, які вже вивчило. Він говорить, що єдина різниця між атомною бомбою та іншими вибуховими пристроями – це її потужність. Тому те, що Клаус Люмер пережив у Хіросімі, багато інших людей у різних куточках світу переживають знову і знову. Адже нині бомби, хоча й не атомні, падають щодня у країнах, де тривають збройні конфлікти.

„Війна – це найгірша річ, що взагалі існує. Люди забувають про це знову і знову..”

Тетяна Карпенко