1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Посуха в Східній Африці: «Мені здається, ось-ось я помру»

Водії та перехожі терпляче чекають, поки пастух переведе биків через дорогу. Ті ніяк не хочуть триматися купи й перелякано ревуть, уперше побачивши автомобілі. На вулицях столиці Кенії повно корів, кіз, овець.

default

На міських галявинах трави вже майже не залишилося, й у пошуках їжі тварини забрідають на кладовища, де ще ростуть квіти. П’є худоба з міських клоак. Соковиті зелені газони майданчиків для гри в гольф у Найробі охороняють удень і вночі. «Випасати стада в місті заборонено, - каже поліція, - але що ми маємо робити? Конфісковувати худобу? І куди її потім дівати?..» Облогу мегаполісу спричинила посуха. На південному сході Кенії, де мешкають кочові племена масаїв, земля перетворилася на камінь. Укотре влітку не випало ані краплини дощу. Намагаючись урятувати своє єдине та останнє добро, масаї женуть стада або до столиці, або до витоків річки Макінду. Обидві цілі розташовані за сотні кілометрів.

«Коли ми вирушали в дорогу, в череді було 80 корів. За вісім днів переходу 20 з них померли, вісім повтікали», -

розповідає кочівник Тагіп. Багато корів та биків, які все ж таки добрели до річки, точніше до болота, яке від неї лишилося, настільки виснажені довгим шляхом, що більше не можуть пити. Туші тварин лежать скрізь - у каламутній рідині, на висохлих берегах Макінду. Стоїть нестерпний сморід, у небі кружляють грифи. «Але в Кадьядо, звідки ми прийшли, ще гірше», - каже одноплемінник Тагіпа Вілсон:

«Наші рідні вдома схожі на цих тварин: самі лише кістки та шкіра. Коли жінки знаходять у пустелі хоч якісь калюжі, їм доводиться битися за воду з гієнами. Діти п’ють власну сечу.»

У березні в Кенії зазвичай розпочинається збирання врожаю. «Нині селянам немає чого робити. На голих полях вітер здіймає стовпи червоного пилу, - розповідає Петер Нероне, співробітник німецької організації «Допомога голодуючим світу»:

«Останніми трьома-чотирма роками дощів випадало замало. А минулої осені їх не було взагалі. Сонце випалило всі засіви. Ми намагаємося забезпечити населення найбільш потерпілих регіонів питною водою, борошном, бобами, олією. Але допомогти всім ми не в змозі. Якщо негайно не приєднаються інші міжнародні організації, люди тисячами помиратимуть з голоду.»

У Кенії ціни на продукти харчування підскочили на сотні відсотків. Не краща ситуація й в сусідніх країнах. За оцінками міжнародних благодійних організацій, загалом 11 мільйонів людей в Ефіопії, Еритреї, Сомалі, Танзанії та Бурунді можуть стати жертвами найтривалішої за останні сорок років посухи. Іще 2004-го Червоний Хрест попереджав, що Сходові африканського континенту загрожує гуманітарна катастрофа. Проте світова спільнота й досі не квапиться з допомогою. На заклики уряду Кенії, ООН надіслала до країни 400 000 тонн харчових продуктів. Розподіляють їх передусім у школах, адже першими від недоїдання гинуть діти. «Тепер хоч раз на день я щось їм, - каже 12-річний Альберт. – Але вдома я все одно не можу заснути від голоду»:

«Іноді я такий голодний, що мені здається, ось-ось я помру. Руки та ноги тремтять, я вкриваюся потом, а в животі так бурчить, що я не чую власного голосу.»

У нещасті винна не лише природа, а й корумпований уряд Кенії. І під час посухи в окремих гірських регіонах збирали рекордні врожаї. Але селяни змушені здавати зерно державі за встановленими низькими цінами, щоб потім його вигідно продавали в інші країни. Тепер за гроші благодійних організацій зернові скуповуватимуть назад і роздаватимуть фермерам, щоб ті могли вдруге засіяти поля. «У квітні настане зима, й є надія, що на небі нарешті з’являться хмари», - каже селянин Джексон:

«Як тільки підуть дощі, ми негайно почнемо боронувати та сіяти. Але ж поки той урожай можна буде їсти, мине цілих шість місяців...»

Тим часом Тагіп та його брати-кочівники завершили здирати шкіру з корови, тушу якої вони нещодавно витягли з річки:

«Це все, що нам залишилося. Бачите того чоловіка? Він скуповує шкури по 20 шилінгів за кілограм.»

Неподалік під акацією стоїть сивий африканець. До гілки прив’язані ваги, на гачку – великий перемазаний кров’ю пластиковий мішок. Шкіра корови заважила 17 кілограмів. Масаї отримають за неї в перерахунку приблизно 4 євро. «Цих грошей, - каже Тагіп, - ледь вистачить, щоб наша родина хоча б один день була сита».

  • Дата 11.03.2006
  • Автор Вім Доренбуш, Ганна Лук’янова
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/APCr
  • Дата 11.03.2006
  • Автор Вім Доренбуш, Ганна Лук’янова
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/APCr