Поступ і скепис у Кабулі | Новини й аналітика зі світу політики: оцінки, прогнози, коментарі з Німеччини та Європи | DW | 09.08.2011
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Політика й суспільство

Поступ і скепис у Кабулі

Кабульський квартал Карте Сех поєднує бідних і багатих, парламентарів і критиків демократії. Місцева молодь прагне здобути освіту, лає політиків і мріє про кращі часи.

default

Після повалення влади Талібану 2001-го року у Кабулі налічувалося близько 600 тисяч жителів. Нині у мегаполісі тиснява, тут співіснують від чотирьох до п'яти мільйонів людей. Квартал на заході афганської столиці яскраво демонструє теперішній стан справ у державі. Повітря пронизане звуком будівельних робіт, весь квартал — немов один великий будмайданчик. Можливо, деінде це й призвело би до нарікань на незручності, але тільки не тут. Для Кабула таке пожвавлення означає добрі новини. “Там, де будують, там інвестують, там є надія”, - пояснює свою позицію кабульський таксист Мірвайс.

Фото: Карте Сех - квартал з багатьма обличчями

Карте Сех - квартал з багатьма обличчями

Блиск і зубожіння

У кварталі Карте Сех колись мешкали представники старшого середнього класу, його прикрашали численні вілли. Їхнім господарям довелося залишити свої домівки. Згодом до архітектурного ансамблю додалися прості глиняні мазанки — наслідок війни і переселення селян до столиці. Є тут і розкішні будівлі, що скидаються на помешкання дубайських багатіїв, або палаци з позолоченими колонами за прикладом пакистанських бізнесменів. Бідний і багатий світ кварталу умовно розмежовується червоним мостом. Тут можна зустріти людей різних національностей, жінки, закутані з голови до п'ят у традиційний мусульманський одяг, є радше винятком. Вкрито асфальтом лише головну дорогу. Вантажівки, що проїжджають біля пішоходів, обгортають людей густою хмарою пилу.

Кожен продавець на ринку може розповісти свою історію знайомства з талібами. Гаї Мурад Алі, чоловік невисокого зросту, має невеличку пекарню, де виготовляють різноманітні кондитерські вироби. Його бізнесу вже більше десяти років. “Таліби приходять уже навіть тоді, коли в тебе з'явився новий одяг. Вони кажуть, що ти багатий, і починають бити кабелем”, - розповідає чоловік, додаючи, що на нього так тиснули вже 32 рази. Усі ці знущання зводилися до одного — грошей. Мурат Алі дістає із шухляди понівечений замок.

Фото: Пекар Гаї Мурад Алі постраждав від талібів

Пекар Гаї Мурад Алі постраждав від талібів

“Два тижні тому мене пограбували, але поліцейські замість того, щоб мені допомогти, захотіли від мене грошей”, - бідкається афганець. За його словами, нині в країні стало краще, хоч і не завжди справедливіше. “З поліцією краще не сперечатися, а то ще заарештують і запроторять до в'язниці. Тому я мовчу”.

У цьому кабульському кварталі вже знову можна зустріти росіян. Молода москвичка Соня живе тут разом зі своїм афганським чоловіком Саньяром. Вони познайомилися в Польщі, де він вчився. З їхньої домівки видно будівлю парламенту. “Наш сусід — депутат. Він дуже швидко розбагатів, хоча сам походить із села. Запитуєш себе — звідки у чиновника такі гроші?”, - розповідає Соня.

Відмивання брудних грошей, одержаних від нафтового бізнесу або наркоторгівлі, саме звідси береться капітал на будівництво з розмахом в афганській столиці, переконані багато пересічних городян. Саньяр обурюється: “Раніше я вважав вибори громадянським обов'язком, я повинен на них іти, а тепер я вважаю, що ми маємо справу не з урядом, а з мафією”. Парламент і громадянська війна на початку 90-х років — для Саньяра це два боки однієї медалі. За його словами, у парламенті повно вбивць, які свого часу зруйнували цей квартал, стріляючи в людей з автоматів, саме ті, переконаний чоловік, хто мають відповідати за смерть 60 тисяч людей, тепер при владі. Він не може зрозуміти, чому західні дипломати вихваляють цей парламент як представницький орган народу. Він вважає, що депутатів треба судити.

Фото: Молоді афганці прагнуть знань

Молоді афганці прагнуть знань

Жага до знань

А молодь хоче вчитися. Державні університети не можуть впоратися з гігантським напливом абітурієнтів. Десятки приватних інститутів намагаються втамувати спрагу юних афганців до знань. Співзасновник одного з таких навчальних закладів Алі Амірі пояснює,чому нині такий шалений попит на освіту: "Одну з національних меншин раніше дискримінували. Їм було заборонено, скажімо, ставати офіцерами в армії або вивчати юриспруденцію чи політичні науки. Цю заборону тепер знято, тож, вони надолужують згаяне”. Більшість із 300 студентів цього інституту становлять жінки. Їх частково звільняють від платні за навчання. “Я не хочу стати депутатом. Я вивчаю право, бо хочу щось зробити для жінок, які зазнають утисків”,- розповідає одна зі студенток юридичного відділення. Голови студенток покриті яскравими хустками, у декого з них навіть макіяж на обличчі. У лекційній залі хлопці сидять окремо від них, на задніх лавах.

Це все можна побачити тільки в Кабулі, попереджає інша студентка. “Тільки тут жінка може носити хіджаб так, як сама хоче. У сільській місцевості жінки самостійно не мають права навіть вийти за поріг дому, не кажучи вже про те, щоб піти вчитися. А якщо й можуть, то повністю закутані в бурку”, - каже дівчина. За словами студентки, афганська жінка в селі — це машина для розмноження, дехто має має навіть по 18 дітей.


Автор: Мартін Гернер, Наталя Неділько

Редактор: Христина Ніколайчук