1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Політика й суспільство

”Помаранчева революція” та українські ЗМІ

Події в Україні стали несподіванкою для багатьох, у тому числі й для українських журналістів. Сьогодні говорять не тільки про ”помаранчеву революцію” на вулиці, але й про ”революцію в українських засобах масової інформації”. Водночас критики застерігають від перекосу в інший бік.

Так багато України в німецьких засобах масової інформації ще ніколи не було. ”Помаранчева революція” зруйнувала відразу всі стереотипи, які панували на Заході про цю колишню радянську республіку та її людей. Помітно зріс й інтерес до неї з боку рядових німців. Не дивно, що організаторам дискусії ”Україна після визначальних виборів – журналісти підбивають підсумки”, яка цими днями відбулася в берлінській штаб-квартирі Фонду імені Генріха Белля, довелося скористатися додатковим приміщенням, де встановили монітори та крісла для публіки. Бажаючих послухати про події в Україні було так багато, що для всіх просто не вистачило місця в конференц-залі. Під час зустрічі йшлося також про реакцію українських засобів масової інформації на акцію громадської непокори. Виступаючи в Берліні, керівник служби новин опозиційного ”П”ятого каналу” Андрій Шевченко так прокоментував ситуацію, що склалася:

"Ми можемо сказати, що у нас відбулася телевізійна революція. У нас телебачення змінилося. Ми отримали помаренчеве телебачення, помаранчеву журналістику із суттєвим перекосом на цей момент у бік Ющенка. Навіть ті канали, які впродовж останніх років методично обливали лайном Ющенка, опозицію, вони просто відкрито почали підтримувати Ющенка. Ми говоримо не тільки про появу ведучих у помаранчевих краватках та дівчат-кореспондентів у помаранчевих светрах, а й про зміст новин. Ми знаємо історію про канал 1+1, де колектив каналу на чолі з Олександром Роднянським заявив про те, що надалі вони працюватимуть чесно, без тиску. Ми знаємо про інші історії, які відбулися майже на всіх центральних каналах. Це прорив. Це революція, про що ми журналісти не могли мріяти роками. Люди, що вийшли на вулиці, допомогли нам зробити те, що ми самі не могли зробити раніше”.

Щоправда, ще важко сказати наскільки стабільними є такі зміни. На адресу ”П”ятого каналу”, наприклад, досі можна почути погрози як з боку президента України Леоніда Кучми, так і з боку Національної ради з телебачення та радіомовлення. Отже, про те, що на центральні канали більше взагалі ніхто не тисне, не можу бути й мови. Водночас головний редактор ”Львівської газети” Олег Базар не погодився з визначенням ”журналістська революція”. Свою точку зору він пояснив так:

”Люди, які останні два роки нахабно брехали в ефір, обдурювали країну, раптом почали робити інші новини з перекосом в інший бік - нехай вже не так цинічно і не так нахабно. Це не революція. Це певна кон”юнктура. Те, що вони стали помаранчевими, не виправодовує їх за все те, що вони зробили з цією країною. Те, що 1+1 став на бік Ющенка, не компенсує того, що вони фактично не дозволили багатьом українцям зробити усвідомлений вибір”.

Олег Базар висловив жаль у зв”язку з тим, що журналісти, які раніше говорили неправду, а тепер перефарбувалися, так і не вибачилися за свою дії. ”Вони визнали, що говорили неправду, але слів вибачення не пролунало”, - констатував Базар. Співробітниця телеканалу ICTV Іванна Коберник зауважила:

”Зараз просто така ситуація в країні, що стати революціонером значно легше, ніж залишатися журналістом. Людина, яка хоч раз була на цьому мітингу на центральні площі Києва, вона відчуває цей колосальний заряд енергії, який іде від усіх тих людей, і залишитися нейтральним, залишитися критичним, до того, що там відбувається дуже важко”.

На думку Андрія Шевченка, керівника служби новин ”П”ятого каналу”, після того, як в Україні все вгамується, серед українських ЗМІ необхідно провести дискусію про відновлення журналістських стандартів та про те, як збалансовано висвітлювати діяльність органів влади. Ну, а в нинішній ситуації ”П”ятий канал”, вирішив дотримуватися такої стратегії:

”Є серйозна внутрішня реадкційна дискусія про те, що показувати, як показувати. На цей момент ми зійшлися на тому, що ми зараз показуємо революцію. Ми її не створюємо. Ми не закликаємо людей робити ті чи інші дії. Але ми розуміємо, що це зараз найцікавіше, що відбувається в країні. Як громадяни, ми знаємо, що вирішується доля держави. Як журналісти, ми знаємо, що це яскравий матеріал. Як керівник реадакції новин, я знаю, що це те, що дає рейтинги. Саме тому ми зараз є тим каналом, який показує революцію.”

Отже, спротив цензурі в провладних ЗМІ одні представники мас-медіа пояснюють зміною політичної кон”юнктури, інші кажуть, що журналісти просто не змогли ображати власний народ, який зібрався на мирні демонстрації. Як на зміни в ЗМІ дивляться незалежні експерти? Слово нашому київському кореспонденту Олені Гмирянській:

”Керівник інституту масової інформації Сергій Таран вважає, що поява в ефірі новин провладних та опозиційних політиків є настільки незвичним явищем, що журналістику почали звинувачувати в симпатіях до Віктора Ющенка:

”Враження, що засоби масової інформації перейшли в табір опозиції, може скластися через те, що вони почали раптом подавати дві позиції або дві протилежні думки в кожному репортажі. Це небачене явище, яке в Україні не було вже років сім. Оскільки цього вже довго не було і раптом з”явилося, то це так дивно, що складається враження ніби преса переходить на бік опозиції. Є ще й інший аспект. Опозиція завжди відстоювала свободу слова, і вона завжди вважала, що в будь-якому репортажі мають бути дві точки зору. І оскільки зараз журналісти поступово починають повертатися до стандратів журналістики, складається враження, що це робиться під тиском опозиції, хоча йдеться про повернення до звичайних стандартів журналістики.”

Щоправда, за словами Сергія Тарана, телеканал ”Ера” та ”П”ятий канал” дійсно дещо симпатизує опозиції і це відчувається за змістом новин та підбором запрошених гостей. Але основна відмінність між цензурованими новинами та тими, в яких відчувається прихильність до опозиції, на його думку, полягає у відсутності так званого ”чорного піару”. Разом з тим Сергій Таран вважає, що перемогу свободи слова в Україні святкувати завчасно. По-перше, багато, а то й все залежатиме від того, хто стане переможцем у вирішенні політичної кризи, а по-друге, власники каналів могли дозволити чесність з певних тактичних міркувань.

”Тимчасова лібералізація засобів масової інформації не в останню чергу пов”язана з тим, що власники ЗМІ, як, в свою чергу, залежать від нинішньої влади навмисне дали зелене світло, щоб заговорити ці революційні зрушення, які відбуваються в Україні. Я не виключаю, що ці позитивні явища в журналістиці викликані не в останню саме цією спробою. Тому зараз дуже рано говорити про якісь прогонози. Одне зрозуміло: якщо влада дає зелене світло для лібералізації ЗМІ, то влада може дати й ”червоне світло”, якщо це для неї буде вигідно.”

Натяки на цензу вже з”явилися на загальнонаціональному телеканалі УТ1. Там журналісти заявляють про відновлення тиску з боку керівництва НТКУ. Приватні телеканали 1+1, ”Інтер”, ICTV залежать від власників, тому за бажання та сприятливих політичних умов поява темників цілком гарантована.”

Значно повільніше зміни в ЗМІ відбувалися в східних регіонах, які за бажанням місцевої влади певний час фактично перебували в інформаційній ізоляції. Людям в цих регіонах довго було важко отримати правдиву інформацію про події в Києві. Розповідає Людмила Донцова:

”За оцінками місцевих аналітиків та соціологів, під час виборів луганські ЗМІ за звичай обслуговували виконавчу владу. На Луганщині не було жодного видання, яке б дотримувалося принципу рівних умов для кандидатів, передбачених статтею 60 закону про вибори президента України.

Громадська думка формувалася, а точніше – деформувалася, під тиском влади. Рівне виборче право залишалося на папері. Практика виборчої кампанії була така, що Янукович користувався привілеями стосовно висвітлення у ЗМІ його діяльності, і лише у позитивному ключі. У відношенні Ющенка інформація була, зазвичай, негативною.

На місцевих телеканалах ЛОТ, ЛКТ, ЛТ панувала повна і абсолютна монополія однієї точки зору – провладної. Якщо на парламентських виборах 2002 року у студіях місцевих телеканалів проводилися дискусії, круглі столи за участю різних політичних сил, то під час виборчої кампанії 2004 року був лише монолог влади. На Луганщині, яка межує з Росією, велику роль у справі зомбування свідомості виборців зіграли і російські телеканали, що активно і безперешкодно транслюються у кабельних мережах.

Після другого туру виборів, коли на вулиці вийшов народ, обурений шахрайством влади, а журналісти у Києві відмовилися працювати за вказівками “темніків”, Луганщина стала також вдихати повітря свободи, тому що основні каналі “1+1” та 1-й національний тут дивляться скрізь у всіх містах, селищах і селах. За таких умов, як було зазначено у п”ятницю на засіданні Луганського прес-клубу, влада враз розгубилася, невміючи працювати в умовах вільного слова, стала відчувати себе опозицією і почала скаржитися: мовляв, їй навіть немає де висловити свою позицію.”

  • Дата 05.12.2004
  • Автор Володимир Медяний, Олена Гмирянська, Людмила Донцова
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/AONE

Також за темою

  • Дата 05.12.2004
  • Автор Володимир Медяний, Олена Гмирянська, Людмила Донцова
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/AONE