1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Письменниця Юлія Кісіна про мовні і культурні конфлікти

У Берліні відбулися презентаційні читання книжки Vergіss Tarantіno (Забудь Тарантино) письменника та фотохудожника Юлії Кісіної. Вона народилася і виросла в Києві, але нині живе в Німеччині. Видання німецькою мовою підготувало берлінське видавництво Aufbau-Verlag.

Юлія Кіссіна зі своєю новою книжкою Забудь Тарантино

Юлія Кіссіна зі своєю новою книжкою "Забудь Тарантино"

Герої Юлії Кісіної та ситуації з повсякденного життя в Німеччині, що вона описує, лише підтверджують "народну мудрість": "Що росіянинові здраво, німцеві – смерть". Сама ж назва її збірки оповідань „Забудь Тарантино” віддає міддю похоронного оркестру, виконуючого реквієм по альтернативній культурі 90-их.

"Зрозуміло, що Тарантино став офіціозом, Голлівудом. Для альтернативної культури залишається усе менше й менше місця. Те, що вчора було альтернативним, сьогодні трансформувалося в мейн-стрим. Сучасну „альтернативність” я окреслила б як певну втечу від повсякденного життя”. Спочатку я хотіла назвати свою книгу не Vergіss Tarantіno, а Verpіss Tarantіno (Пішов ти, Тарантино), але мої видавці побоялися цього. У титульному оповіданні Vergіss Tarantіno мова йде про вигаданий і, все ж таки, типовий персонаж , якому хочеться думати, що його життя строкатіше і цікавіше, ніж стрічки Тарантино.

Батько Юлії Кісіної працював у київському цирку. Він писав сценарії шоу для слонів. При цьому, його бентежила абстракціоністська ідея: улаштовувати п'єси за участі екзотичних велетнів, і навіть поставити з ними "Гамлета". Значна частина дитинства Юлії Кісіної минула в цирку. Письменниця добре пам'ятає, як у цирковій стайні бачила старих жінок, що хворіли на астму та приходили з розкладними стільцями, аби трохи подихати гноєм. При цьому, старі бурмотали про корисність подібних інгаляцій та штовхалися, намагаючись зайняти найкращі місця, немов у залі для глядачів...

Ось таку психологічну закваску й одержала майбутня психоделічна письменниця. Сюжети багатьох оповідань у збірці Vergіss Tarantіno побудовано на взаємному непорозумінні між німцям і вихідцями з колишнього СРСР, що оселилися в Німеччині. У чому причина цього непорозуміння? Мовні конфлікти? Культурні ? Побутові ? Політичні ?

"Я вважаю, що це конфлікти міфів. Стосовно німців росіяни часто поводяться зверхньо. Нерідко це нагадує Моську, що гавкає на слона. Мовляв, німці холодні, німці дурні. Німці такі ж емоційні, зворушливо-уразливі або сірі, як і наші співвітчизники. Існує якийсь малюнок поводження , соціальна шкіра, поверхня. Також є певні рамки виховання, упізнання, соціальні коди. В них і криється основне розходження . Але це лише поверхня, дизайн. А в цілому, усі однакові і на свій лад скуті, всі потерпають від комплексів, і конфлікти виникають там, де ці комплекси загострюються. Незалежно від того, що це: російська манія величі, або ж німецька манія культури, - розмірковує письменниця.

На думку Юлії Кісіної, серед громадян колишнього Радянського Союзу (ті, хто живуть у Німеччині не виняток) існує міф героя. Краще від усіх його втілив у літературі Едуард Лімонов, – це архетип, що має нахил до авантюри та пригоди.

У Росії людина повинна умерти на барикадах або при виконанні небезпечного трюку. Німець воліє вмерти у власному ліжку. Так і складаються міфи. У Німеччині, герой той, хто прожив життя, дотримуючись внутрішнього і зовнішнього порядку. І в цьому полягає щирий героїзм. Росіянина характеризує сплетіння сміливості, безвільності, романтики і сентименталізму. І в цьому теж полягає героїзм. У якийсь момент Схід і Захід перехрещуються і, коли вони обидва, – і німець, і росіянин, перебувають в неадекватній для себе ситуації, спалахує конфлікт, або виникають кумедні ситуації.

Нещодавно вийшла дитяча книжка Юлії Кісіної "Мілен і чарівний олівець", яку вона написала для свого сина. Дитячу літературу письменниця вважає найбільш психоделічною, а стан творчого натхнення порівнює зі сном або ж переглядом фільму. "У момент роботи реальність відходить дуже далеко, – вважає вона, – ти відчуваєш себе немов у якійсь віртуальній грі, де здійснюється усе, що ти не в змозі дозволити собі у справжньому житті".