1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Перекладачі з німецької: Христина Назаркевич

Христина Назаркевич перекладає з німецької мови художню та наукову літературу, а також викладає теорію та практику перекладу. В інтерв'ю DW вона розповіла про проблеми перекладацької освіти в Україні.

Христина Назаркевич

Христина Назаркевич

Львів'янка Христина Назаркевич не лише перекладає наукову та художню літературу з німецької мови, а й безпосередньо займається перекладацькою освітою. В інтерв'ю DW вона розповіла про те, чому перекладові треба вчитися повільно, про перекладацьку роботу як долання шаленого опору та про перспективи створення функціонуючої спільноти українських перекладачів.

Deutsche Welle: Розкажіть, будь ласка, про свою перекладацьку діяльність. Над чим Ви зараз працюєте?

Христина Назаркевич: Я перекладаю у вільний від університету час. Менше - художню літературу і більше - фахову, історичні монографії. Вони страшенно важливі, тому що заповнюють певні прогалини в знаннях і розширюють вербальні межі наукового дискурсу. Зараз я переважно перекладаю для польсько-німецько-українського проекту "Радар" і для Літературного фестивалю при Форумі видавців. Така робота не завжди вдячна, тому що часто йдеться про фрагменти творів. Це потребує певної емпатії, аби зрозуміти, як цей твір звучить весь. Дуже часто це ще не друковані твори, їх ще не можна прочитати повністю, та часом і часу немає, бо переклад робиться в стислі терміни.

Моя остання велика робота - це роман Терезії Мори "Alle Tage" ("День у день"). Вона була дуже пов'язана зі стресом - переконування всіх у тому, як важливо видати цей твір українською, розшуки коштів, які перекладач переважно сам і робить, страх видавців видавати сучасні імена, тому що їх же ніхто не знає… Це долання шаленого опору. Зараз я долаю черговий опір. Минулого року я перекладала роман швейцарської авторки Ільми Ракузи. Цей роман, який називається "Mehr Meer" ("Море моря"), отримав швейцарську літературну премію у 2009 році. Це могло би бути критерієм відбору перекладу, проте на нашому книжковому ринку такий критерій не завжди спрацьовує.

Ви також викладаєте теорію і практику перекладу на кафедрі німецької філології Львівського національного університету. Як Ви оцінюєте загальний стан перекладацької освіти в Україні?

Якщо говорити про курс вивчення літературного перекладу, то такого майже ніде немає. Тобто не існує ще серйозно розроблених програм - кожен з навчальних закладів укладає їх за своїми уявленнями.

Тобто філологічна освіта, на Вашу думку, не готує перекладачів?

Філологічна освіта насправді зовсім не готує перекладачів. Бути філологом - аж ніяк не означає бути також і перекладачем. Оскільки я маю річний курс - фактично лекційний із вкрапленнями практики, я розумію, що дуже важко поміняти свідомість людей і пояснити, що переклад - це щось інше, аніж просто комп'ютерна заміна слів однієї мови на слова іншої. Потрібна дуже велика праця з текстами, тривала текстова інтерпретація, щоб цього навчити. Часу, відповідно, не вистачає.

Зараз Назаркевич мріє видати українською роман Ільми Ракузи Море моря

Зараз Назаркевич мріє видати українською роман Ільми Ракузи "Море моря"

Розкажіть детальніше про курс, який Ви викладаєте?

Це курс для групи студентів, із яких добрих 80 відсотків знають напевно, що ніколи цього не робитимуть і відповідно до цього ставляться. Раніше у мене була факультативна група, куди приходили ті студенти, які справді цікавилися перекладом. І це вже було цікавіше. У нас тоді кожен семестр були проекти якогось конкретного твору, який ми пізніше пропонували для публікації, наприклад, у "Кур'єр Кривбасу". Було цікаво, хоча процес відбувався дуже повільно. Перекладу, напевно, можна лише повільно вчитися, аби кожну версію обговорювати, проробляти ще і ще. Після цих факультативних семінарів завжди були одна-дві людини, які потім казали: я буду перекладати далі. Можна сказати, що це певний успіх. Хоча, звісно, про масовість говорити не доводиться.

Якою, на Вашу думку, перекладацька освіта повинна бути?

Насамперед треба завжди думати, яких саме перекладачів готуєш. Тому що не можна все звалювати в один казан. А в нас, принаймні у Львові, вчать і усного, і письмового, і технічного перекладу… Це дуже збиває з пантелику. Я знаю, що в Європі завжди розділяються ці речі. Плюс, переклад завжди йде другою освітою. Набувши якийсь фах, люди пізніше пробують себе перекладачами - переважно в цій же спеціальності. Це вже легше, бо не потрібно навчати основ фаху, самих понять. Але, наприклад, у Німеччині літературний переклад як спеціальність є тільки в Дюссельдорфі. По-моєму, самі ж німці досить скептично дивляться на це, тому що якісь складніші літературні твори перекладати за схемою майже не реально. Правда, із часом можна привчити людей дивитися на світ широко розплющеними очима і бути до всього цікавим. Мені здається, така риса дуже допомагає перекладачеві.

Христина Назаркевич: для перекладача важливо дивитися на світ широко розплющеними очима

Христина Назаркевич: для перекладача важливо дивитися на світ широко розплющеними очима

Як Ви оцінюєте роботу українських перекладачів молодшого покоління?

Їм властива недостатня самокритичність. Ці люди хоча й дуже зацікавлені у творенні текстів, але часто досить мало начитані. А це тягне за собою непомічання власних огріхів, часом випирають елементарні мовні незнання. Проте не можна сказати, що некритичність - це проблема саме українських перекладачів. Напевно, всі початківці нею грішать.

Які якості треба мати, аби професійно здійснювати редагування перекладів? Напевно, цей фах потребує ще ґрунтовнішої кваліфікації?

Редакторів дуже мало. Ті, які добрі, вичитують тонни паперу, тому що всі до них просяться. А решта, відповідно, роблять свою "чорну справу". Це взагалі хворе місце усіх перекладачів, тому що всі мають якийсь - переважно негативний - досвід із редагуванням. Вважається, що редактор перекладу має володіти мовою оригіналу, аби можна було звіряти якісь речі. Але дуже часто це володіння не є настільки добре, тому редакція часто відбувається в бік погіршення або нерозуміння самого твору. А що стосується самої української мови - то це теж довга розмова… Часом дуже важко пояснити, що мова в літературі не мусить бути вигладжена за приписами редакторського підручника, що вона має бути живіша. Коли в переклад вносяться норми писаної літературної мови - це, часом, калічення твору з мовою його персонажів, каламбурами чи ритмом. Проте, з іншого боку, редакція необхідна, тому що, на жаль, мовна культура декого з перекладачів - не завжди найвищого рівня.

Перекладачка Христина Назаркевич та австрійський письменник Бодо Гелль

Перекладачка Христина Назаркевич та австрійський письменник Бодо Гелль

Яку роль в українському перекладацтві відіграють журнали, які друкують переклади, зокрема "Всесвіт", уже згаданий "Кур'єр Кривбасу", а також проSTORY та ще кілька інтернет-порталів?

Безперечно, "Всесвіт" відігравав колосальну роль у 1970-1980 роках, коли формувалося середнє покоління теперішніх перекладачів. Всі вони виросли зі "Всесвіту". Мені страшенно шкода, що цей журнал щораз більше відходить у якусь майже ірреальну сферу. Тішить, що, наприклад, "Кур'єр Кривбасу" друкує щораз більше перекладів. На інтернет-портали, звісно, заходять лише ті люди, які конкретно цікавляться перекладами. Тому що паперову версію легше погортати і натрапити на якийсь цікавий переклад, а тут же ти йдеш прицільно подивитися переклади. Переважно - як майже у всіх галузях - свої читають своїх. Це трохи прикро. Але принаймні вони є, ці сайти і пару журналів, - нерідко всупереч повній відсутності фінансової підтримки. Чим більше видань - тим краще. Це було би і залучення нових перекладацьких кадрів. Наприклад, проект "Радар" - це дуже добра річ, коли в переклад приходять нові люди.

Чи можна говорити про перекладацьку спільноту в Україні? Як Ви вважаєте, чи вдається українським перекладачам самоорганізуватися?

Такі спроби були вже щораз. По-перше, є така категорія перекладачів, які належать до Спілки письменників. У Львові ми так чи інакше всі більш-менш знаємося, принаймні трошки. У Києві теж, очевидно, така сама ситуація - перекладачі перетинаються, зустрічаються зі собою.

Христина Назаркевич (праворуч) разом із письменницею та видавцем Мар'яною Савкою (у центрі) та філологом із Грайфсвальда Вірою Маковською (ліворуч)

Христина Назаркевич (праворуч) разом із письменницею та видавцем Мар'яною Савкою (у центрі) та філологом із Грайфсвальда Вірою Маковською (ліворуч)

У Львові були зустрічі перекладачів, де кожен міг представити те, над чим саме працює. Збиралися в кав’ярні перекладачі, і можна було це обговорити, висловити свої зауваження. Та дуже часто тексти, які надсилав перекладач, не читались - люди просто не мали часу. Тому стало зрозуміло, що кожен настільки зайнятий своїм, що, напевно, не надто зможе приділити увагу ще й комусь. Потім вирішили, що, можливо, це було би краще роботи з молодими перекладачами, коли досвідченіші радять молодшим. Це теж не пішло через певні амбіції, були якісь образи.

Зараз журнал проSTORY ініціював об'єднання перекладачів: творчу спілку перекладачів і письменників, аби була якась можливість обмінюватися досвідом. Я не знаю, наскільки це буде мати в нас успіх. Все-таки ми індивідуалісти - не тільки перекладачі, а українці загалом.