1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Пастор Захі: в нашій церкві ми приймали і помаранчевих, і синьо-білих

Німецька церква Святої Катерини розташована в так званому тихому центрі Києва - на вулиці Лютеранській, яка, до речі, з‘єднує Хрещатик і Банкову. Щоправда, під час ”помаранчевої революції” ця церква опинилася в епіцентрі історичних подій. Адже від неї до адміністрації президента лише лічені метри. Про те, чим живе сьогодні лютеранська громада українських німців, і йтиметься в нашій передачі.

Лютеранська парафія Києва виникла у другій половині XVIII століття, коли знаний київський німець, аптекар Георг Бунге з Подолу, заходився шукати для своїх дітей гідного вихователя і 1767-го року запросив до Києва 23-літнього пастора Граля з Саксонії. Граль почав правити служби Божі й уділяти святе причастя прямо в будинку аптекаря. Згодом німці-лютерани переїхали на так звану німецьку гору, де звели церкву св. Катерини за проектом академіка архітектури Штрома, відомого й як автора Володимирського собору. Пастором німецької євангелічної громади останні чотири роки є Петер Захі:

"Перший фактор – найважливіший - це промисел Божий. Саме він і привів мене сюди. По-друге, вже багато років лютеранська церква у Баварії та німецька лютеранська церква у Києві перебувають у тісних партнерських стосунках. Я довго думав про Київ, молився, і ось вже понад чотири роки очолюю місцеву парафію."

Київська кірха св. Катерини, яка, до речі, є пам’ятником архітектури XIX століття, за 150 років свого існування бачила війни та революції, тотальний атеїзм та повернення людей до віри. Лютеранській громаді вдалося відвернути знищення свого кам’яного храму в центрі Києва, однак не вдалося зберегти право власності на нього. Петер Захі розповідає:

”До 1919 року громада володіла нерухомістю в центрі Києва. Спочатку в громади відібрали будівлю німецької гімназії. Остаточна націоналізація нашої нерухомості відбулася 1936-го року, що означало заборону громади, закриття церкви і використання її будівлі для інших цілей. 1992-го року громада почала переговори з місцевою владою про реституцію її власності, і лише 1998-го року вдалося отримати у користування, тобто в оренду, приміщення церкви.”

Зрозуміло, що за радянських часів культова споруда, яка була розташована за сто кроків від вікон кабінету першого секретаря ЦК Компартії, була приречена на знищення. Але за щасливим збігом обставин її приміщення були передані для розташування фондів Музею народної архітектури та побуту, якому церква власне і завдячує своїм порятунком. Статечна будівля кірхи дозволила розташувати і зберегти близько 40 тисяч одиниць унікальної колекції ”націоналістичного” центру, як у 70-ті роки комуністи називали музей, що несподівано не виправдав їхніх сподівань. Сьогодні лютеранська церква діє завдяки благодійним внескам парафіян та сама займається доброчинною діяльністю. Петер Захі:

"Ми допомагаємо людям, які вже не в змозі до нас приходити і постійно перебувають вдома. Діє так звана служба відвідування, яка, до речі, опікується не тільки літніми людьми: такі хвороби, як туберкульоз, рак, СНІД вражають і молодь, і дітей, які також хочуть жити."

Впродовж останніх двох місяців кірха несподівано опинилася в епіцентрі ”помаранчевої революції”, адже саме біля неї постала перша барикада, що блокувала адміністрацію президента України. Майже два місяці лютеранська церква св. Катерини надавала допомогу як оранжевим, так і синьо-білим. Говорить пастор:

"Від нас до резиденції Президента України – якихось 50 метрів, тож ми могли безпосередньо спостерігали за тим, що відбувалося біля його Адміністрації на Банковій. Оранжевий колір – це диво України, адже люди демонстрували за справедливість та правду і сподівалися, що їхні надії справдяться. Для нашої громади було важливо, що до нашого усталеного церковного життя залучилися тисячі демонстрантів, які відвідували наші щоденні богослужіння або зверталися до нас за цілком нормальними речами: відвідати туалет, випити склянку гарячого чаю, перепочити, зігрітися, вмитися, змінити взуття. У той час ми спільно молилися за мир і спокій в Україні, хоча думки, сподівання та страхи людей інколи докорінно різнилися, як це властиво справжній демократії. Ми приймали в нашій церкві і помаранчевих, і синьо-білих, адже Бог не зважає на кольори, він дивиться в серця."

Пастор Петер Захі вважає, що нині Україна перебуває на порозі грандіозних змін, які знайдуть відгук в усьому світі. На його думку, сьогодні все робиться заради майбутнього дітей, а нинішня ситуація є проявом людської відповідальності.

Олена Грищук