1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Політика й суспільство

Парламентські вибори 2006: хто, з ким, як, за чим?

Менше ніж за рік – 26 березня – українці обиратимуть новий склад Верховної Ради та місцевих органів самоврядування. Цього тижня добіг кінця термін реєстрації Міністерством юстиції тих політичних сил, що зможуть позмагатися за голоси виборців. Основним суб”єктам цих виборчих перегонів та їхній тактичній конкуреції й буде присвячено наш журнал.

default

126 політичних партій встигли зареєструватися у встановлений законодавством термін і мають право на участь у парламентських виборах. Очевидно, не всі вони подаватимуться до Центральної виборчої комісії з наміром позмагатися за місця у ВР. Тим часом речник Комітету виборців України Олександр Черненко заспокоює громадян, котрі бояться розгубитися у виборі, бо, за його словами, не всі зареєстровані мінюстом партії буде внесено до бюлетенів:

”За нашими прогнозами, нині лише 5-6 партій реально мають структуру в Україні і якийсь потенціал. Якщо зважати на те, що місцеві вибори так само будуть проводити за пропорційними списками, тут ситуація ще гірша, тому що немає нині в Україні жодної партії, яка б мала осередок у кожному районі України. Відповідно, готовність партій до виборів, незважаючи на те що їх нині дуже багато, не є достатньою, з одного боку, а з іншого – є дуже багато зареєстрованих партій, які будуть виконувати технічну роль на виборах.”

Водночас Олександр Черненко виокремлює кілька партій, котрі, за його словами, поки що демонструють найліпший потенціал, готовність до виборів і відповідно зможуть подолати 3-відсотковий бар”єр. Серед них він називає Комуністичну і Соціалістичну партії, Партію Регіонів, СДПУ(о), ”Батьківщину” та ”Народний Союз ”Наша Україна”. Попри фактичну зміну влади в державі речник КВУ не надто оптимістично дивиться на перебіг виборчої кампанії:

”Ми прогнозуємо досить брудні, досить проблематичні вибори, прогнозуємо певні порушення. Не стільки, можливо, пов”язані з адміністративним ресурсом, хоч на місцевих виборах ми цього не виключаєм, оскільки буде кілька і провладних партій, і опозиційних, які матимуть фінансовий, медійний потенціал. Порушення стосуватимуться, власне, застосування ”чорних” технологій. Будемо мати проблеми, конфлікти в судах.”

Поки громадські організації та аналітики роблять свої прогнози, самі політичні сили консолідуються або принаймні стежать за консолідацією своїх потенційних партнерів чи суперників. Чи не найбільше уваги прикуто до ”Народного Союзу ”Наша Україна”, що постав на базі блоку ”Наша Україна”, але до якого увійшли не всі ”нашоукраїнівські” партії. Микола Мартиненко, керівник фракції ”Народного Союзу ”Наша Україна” і водночас заступник голови політради цієї партії, наголошує на відкритій політиці цього провладного утворення у передвиборний період:

”На сьогодні ми пропонуємо поки що ”трійку”: це безпосередньо партія ”Народний Союз”, партія ”Батьківщина” та Народна партія під головуванням Литвина Володимира Михайловича. Але позиція, яку ми будемо витримувати, – робити таким чином, щоб двері цього майбутнього блоку були відкриті. Ми будемо приймати остаточне рішення про блок не раніше, ніж восени, коли буде зрозуміла диспозиція політичних сил на нашому українському політичному ринку.”

Микола Мартиненко також схильний заперечувати можливість адміністративного тиску нових владоможців під час виборчої кампанії, а ті політичні партії, котрі ще не влилися до ”Народного Союзу”, називає однодумцями і не відкидає активної співпраці з ними:

”Для нас основне завдання якраз не використовувати ці адміністративні методи. І створення самої партії ”Народний Союз ”Наша Україна” – це вимога часу, і це ми відчули під час президентської кампанії. Створення нашої партії – це відповідь на вимогу людей. Ми підтримуємо в нашій політиці президента Віктора Ющенка, з яким ми були в одній команді на виборах президента. У нас однаковий підхід до багатьох законодавчих ініціатив, ідеологічних питань. Тому ми нині є політичними партнерами. Але яким чином буде вибудувана структура виборчого процесу – це питання відкрите.”

Українська Народна Партія не захотіла розчинитися в ”Народному Союзі ”Наша Україна” і навіть створила свою окрему фракцію, чим викликала закиди в надмірних амбіціях, зраді та розколі колишньої опозиції. Голова УНП, народний депутат Юрій Костенко заперечує цю критику і підкреслює солідаристську політику партії без втрати власної політичної ідентичності:

”У перспективі співпраці з ”Батьківщиною” та ”Народним Союзом ”Наша Україна” ми й будуємо свою виборчу стратегію. Я хотів би також категорично відкинути усі звинувачення щодо розколів у блоці ”Наша Україна”. Річ у тім, що ”Наша Україна” формувалася як блок політичних партій, і ми підтримуємо ідею політичної структуризації в самому блоці”.

Що ж до майбутніх суперників на виборах до ВР Юрій Костенко каже, що не бачить жодної загрози з боку колишніх провладних партій, а нині – опозиціонерів, чіткої структури котрих він поки що не бачить:

”Якщо говорити про ідеологічну опозицію, то загрози ніякої немає, тому що комуністи сьогодні суттєво втратили підтримку серед виборців. А щодо новоявлених ”захисників трудящихся” у вигляді Вітренко та її партії я не думаю, що це велика загроза для того курсу, який сьогодні проводить президент Ющенко. Я не бачу великої перспективи у Партії Регіонів та СДПУ(о) як колишніх владних партій, тому що це – не політична опозиція, а адміністративна. Ідеологія курсу президента Ющенка повністю віддзеркалює інтереси тих підприємців, які раніше підтримували і соціал-демократів об”єднаних як роботодавців, і Партію Регіонів. Але адміністративно вони можуть у тих чи інших регіонах спробувати опонувати новій владі і в такий спосіб набирати прихильників.”

Ігор Шурма, народний депутат і заступник голови СДПУ(о), частково згоден з оцінкою пана Костенка щодо нинішнього місця та ролі соціал-демократичних опонентів уряду Віктора Ющенка:

”Ми не маємо досвіду роботи в опозиції, ми можемо робити кроки абсолютно помилкові. Ми можемо давати характеристики: кваліфікована, європейська цивілізована, проукраїнська, постійна – які хочете, але це все є гра слів. Колишня опозиція ментально не готова до влади. Тому, я думаю, що від того, хто швидше адаптується – ми в опозиції чи колишні опозиціонери у владі – і буде багато в чому залежати результат оцих передвиборчих перегонів.”

Водночас Ігор Шурма визнає необхідність створювати опозиційні блоки партій до парламентських виборів наступної весни. За його словами, історія засвідчила, що жодного блокування між політичними партіями в українській політиці виключати просто не можна:

”Роздрібленість – це є крах на сьогоднішньому етапі. Враховуючи той адмінресурс, який буде застосовувати ”партія, народжена революцією”, а саме так охарактеризував Ющенко ”Народний Союз ”Наша Україна”, ті політичні сили, які не будуть блокуватися, матимуть певні труднощі.”

Тим часом інший опозиціонер, народний депутат і член Партії Регіонів Тарас Чорновіл наполягає на самостійному поході партії на вибори-2006. Він мотивує це необхідністю зберегти підтримку принаймні частини електорату лідера партії Віктора Януковича і вказує на схильність чинного уряду до очевидних, принаймні для пана Чорновола, помилок:

”У партії є високий кредит довіри. Ми можемо спокійно розраховувати, що після того, як влада зробить певні помилки, ми доведемо свою дієздатність і що ми зможемо вийти на результат десь близько 30 відсотків. Я думаю, що це є достатньою підставою для того, щоби на вибори йти самостійно, а вже у наступному парламенті створювати коаліції з низкою політичних сил, які в цей парламент пройдуть.”

За словами Тараса Чорновола, свій партійний список ”регіонали” заповнять не підприємцями, а професійними політиками, економістами, фінансистами та правниками. Водночас він обіцяє створення ”громадського уряду” для контролю діяльності Кабінету міністрів, водночас не відкидає контакти поміж опозицією і владою:

”Партія Регіонів принаймні до наступних парламентських виборів однозначно буде в опозиції. Партія зайняла ту нішу, яка називається конструктивна опозиція. Тобто мова не йде про непримиренну опозицію, коли оголошується війна на смерть без жодних розглядів питання про форми співпраці. Партія готова співпрацювати з владою. Більше того, ми контактуємо і з діючим урядом, і з президентом. Скажімо, нині при тому, що я ніби один з ідеологів саме опозиційності партії, я розробляю деякі тези для майбутнього виступу нового президента Віктора Ющенка на Всеукраїнських зборах рад усіх рівнів.”

Спостерігаючи за перипетіями політичного життя у післяреволюційній Україні, німецький політичний аналітик, експерт зі східноєвропейських питань Ґергард Сімон вказує на кадровий чинник як запоруку успіху партії на наступних виборах:

”Важливо, аби великі партії, на чолі яких нині стоять Ющенко, Тимошенко, Мороз, Янукович, змогли розбудувати організаційну структуру в провінції, аби мати змогу залучити там гідних людей і внести їх до свого виборчого списку. Гадаю, що часу для того, аби знайти у провінції гідних парламенту людей, ще достатньо”.

Говорячи про ліберальний шлях розвитку українського суспільства, Ґергард Сімон застерігає офіційний Київ від повторення помилок минулих урядів. Він радить українській владі послідовно впроваджувати в життя стандарти громадянського суспільства і, зокрема, називає політичний діалог нової влади з новою опозицією іспитом на демократичність України:

”Україна лише тоді стане стабільною демократією, коли в країні буде сильна функціональна опозиція. Жоден уряд, жодна влада не застрахована від корупційної спокуси. Тому це в інтересах нинішнього уряду, в інтересах самого Ющенка, аби проти нього була опозиція”.