Пам′ять про німецько-німецький кордон | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 22.04.2013
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Пам'ять про німецько-німецький кордон

Історію поділеної Німеччини можна вивчати у спеціальному музеї.Численні експонати показують, яким було життя на німецько-німецькому кордоні та по обидва боки від нього.

Хто нині прямує в східному напрямку по Бундесштрасе 247 у маленькому містечку Дудерштадт у Нижній Саксонії, тому не трапляється на шляху жодних перешкод. Навіть не віриться, що понад два десятиліття тому тут був кордон між Західною та Східною Німеччиною. Цьому темному розділу німецької історії присвятив свою діяльність спеціальний музей прикордоння Айхсфельд.

Більше чотирьох тисяч експонатів розміщено на площі 1200 квадратних метрів. Експозиція дозволяє дуже добре уявити, яким було життя на німецько-німецькому кордоні. Музей, що розташувався в будівлі колишнього пункту прикордонного переходу Ворбіс, - унікальне явище і з архітектурної точки зору. Це поєднання сучасної музейної будівлі та стилістики соцреалізму.

Музей кордону в Айхсфельді

Музей кордону в Айхсфельді

Поділена країна

З 1949 року Схід і Захід Німеччини було розділено кордоном, що простягався на 1400 кілометрів. Спершу він не був суцільним, як можна було подумати. Численні фотографії на виставці показують, що лінія кордону між східним і західним політичними блоками спершу існувала лише в головах політиків та військових.

Жителі ФРН могли майже безперешкодно потрапляти на територію НДР і навпаки. Селяни, наприклад, теж могли обробляти свої поля по обидва боки кордону. Лише з 1952 року НДР почала зміцнювати кордони, серед іншого й тому, що дедалі більше людей з соціалістичної НДР тікали на територію демократичного Заходу. Було створено закриту зону завширшки у п'ять кілометрів. Усередині цієї зони була захисна смуга у 500 метрів завширшки та ще одна - 10-метрова контрольна смуга, котра остаточно розділяла жителів Сходу та Заходу. "Порушників кордону затримувати або знищувати", - можуть прочитати відвідувачі музею в інструкції для прикордонників НДР.

Життя на кордоні

"Район околиці зони" - так називали жителі Західної Німеччини територію по західний бік від кордону з НДР. "Із західної точки зору, звісно, тут закінчувався світ", - каже керівник музею Бен Тустек. Сюди приїздили автобуси з туристами із Західної Німеччини та багатьох західних країн, щоб подивитися на соціалізм. Фотографії на виставці показують, що навіть молодята приїздили до кордону, щоб послати символічне вітання своїм родичам на Сході.

З цього села 1961 року втекли більше півсотні людей

З цього села 1961 року втекли більше півсотні людей

Тоді, коли жителі Західної Німеччини могли вільно і безпершкодно наближатися до кордону, життя у Східній Німеччині дуже суворо регламентувалося.У закриту зону можна було в'їжджати лише зі спеціальними пропусками. Підприємства, кінотеатри та ресторани змушені були зачинитися. Той, хто жив у закритій зоні, мусив мати спеціальний штемпель у своєму паспорті.

Шпигуни служби державної безпеки "штазі" були повсюди. Будь-які перевірки у приватних помешканнях могли проводитися без попередження та в будь-який час. Аби показати мешканцям "району східної околиці зони" привабливий бік соціалізму, керівництво НДР розташовувало тут заводи й підприємства. Так, наприклад, у Ляйнефельде було відкрито найбільшу бавовняну ткацьку фабрику Європи.

З 1972 року було запроваджено правила "малого прикордонного руху", якими могли скористатися й мешканці НДР. Утім, умови були жорсткими - заяву треба було подавати за шість тижнів до початку подорожі. Багато прохань відхиляли без жодного обґрунтування. Під час повернення прикордонники НДР вилучали котрабанду та заборонені книжки.

Смертоносні міни мали перешкоджати втечам на Захід

Смертоносні міни мали перешкоджати втечам на Захід

Операція "Шкідники"

1952 року "штазі" почала акцію "Шкідники" на прикордонній території в НДР. 15 тисяч людей, які жили на території закритої зони, мали залишити свої домівки. Люди дізналися про це лише за кілька годин до початку депортації, їм дозволили всяти із собою мінімум речей, тобто їх просто позбавили власності. Тим часом захист кордону продовжували посилювати. Серед експонатів музею можна знайти і міну типу РРМ-2. Більше 400 тисяч штук таких мін було закладено на демаркаційній лінії кордону НДР, щоб перешкодити втечі людей на Захід.

Попри всі заходи безпеки 1961 року 53 мешканцям з Безекендорфа, майже половині села, вдалося втекти на Захід. Після цього кордон ще більше посилили.

Початок кінця

НДР примусово утримувала своїх жителів. Це теж певною мірою вплинуло на її кінець, адже охорона кордону потребувала мільярдів. "Величезні суми на захист кордону зробили свій внесок у цю справу", - переконаний  Бен Тустек.

Під час спроби перетнути німецько-німецький кордон загинуло близько тисячі людей. Утім, 40 тисячам вдалося втекти. Історичні свідчення цих подій теж можна побачити в музеї. Його завдання - не лише докладно познайомити з історією поділу Німеччини. "Ми - музей, місце пам'яті та заклад освіти в одному", - каже Бен Тустек.

DW.COM