1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Опрацювання минулого: мистецтво часів націонал-соціалізму виставили в Бохумі

Мистецтво нацистів досі - табу в німецьких музеях. "Музей під землею" в Бохумі вперше протиставляє мистецькі твори, які поціновував Гітлер, так званому "дегенеративному мистецтву". DW поговорила з куратором виставки.

Виставка "Слухняне мистецтво", що проводиться в одному з музеїв у Бохумі, демонструє використані націонал-соціалістами з пропагандистською метою об'єкти мистецтва поруч з творам, які Адольф Гітлер називав "дегенеративними". Куратор експозиції Александер фон Берсвордт прагне критично-аналітично дослідити мистецьку політику націонал-соціалістів.

DW: Пане фон Берсвордт, під "слухняним мистецтвом" розуміється цілковита протилежність терміну нацистського лексикону - "дегенеративному мистецтву". З часу завершення Другої світової війни твори придворних митців доби нацизму дуже рідко демонструвалися в німецьких музеях, або їх взагалі не показували. Що спонукало вас до проведення виставки?

Александер фон Берсвордт: Саме те, що їх ніде не можна було побачити. Вже впродовж 50 років ці твори знайдеш практично лише у вигляді репродукцій. Але ми з'ясували, що в архівах зберігається величезна кількість таких робіт. Постало питання, а чому про це ніхто не дискутує? Немає жодного сумніву в тому, що ці речі - жахливі. Але, на мою думку, публіка має сама це відчути. Тож не слід перетворювати мистецтво на мученика, приховуючи його. Після Другої світової війни близько 9 тисяч цих мистецьких об'єктів американці перевезли до США. В 1980-х роках багато з них повернули до Німеччини та розподілили по німецьких музеях, і чимало експонатів опинилося в Історичному музеї в Берліні. Коли ми вирішили особисто поглянути на місці на них, нам стало недобре. Попри таке враження ми подумали, що їх слід показати громадськості, щоб кожен на власні очі пересвідчився.

Нацистське мистецтво - робота Ганса Шмітца-Віденбрюка 1939-го року

Нацистське мистецтво - робота Ганса Шмітца-Віденбрюка 1939-го року

Що саме можна побачити в цих "слухняних" творах. Усе це - лише пропаганда?

І так, і ні. Ми теж думали, що таке мистецтво служило виключно пропагандистським цілям. Однак потрібні партії замовлення, приміром, портери Гітлера та картини війни складали лише 10 відсотків цих творів. Більшість таких пропагандистських мистецьких об'єктів американці залишили в себе. Але 90 відсотків, а може й більше з того, що ми тут бачимо, - на перший погляд це - цілком невинні полотна. Хоч вони теж служили пропагандистській меті, бо мали демонструвати реальність, якої на той час не було. Приміром, здорові сім'ї з білявими дітьми, прикрашені будні на виробництві, міфологічні образи та невинні портрети. Проблемою є те, що вони виникли саме з 1939 по 1945 роки, тобто під час війни, саме тоді, коли все навколо було розбомблене, коли гинули люди та коли лише під час Голокосту позбавили життя шість мільйонів людей. І митці, які творили такі невинні полотна, бо того прагнув режим, настільки неправдиві, що ці речі взагалі годі вважати мистецтвом.

Ви демонструєте твори митців, яких підтримували націонал-соціалісти, та протиставляєте їх творам митців, які зазнали переслідування за часів гітлеризму. Як ви хочете запобігти тому, щоб через цю музейну виставку мистецтво доби нацизму не отримало своєрідного визнання, ставши раптом достойним того, аби його виставляли?

Питання цілком виправдане, у нас теж було таке побоювання. Тож зробили так, щоб один твір, так би мовити, говорив з іншим. Адже в той час було мистецтво, яке нацисти називали "дегенеративним". На противагу цьому ми називаємо мистецтво нацистського режиму "слухняним", аби протиставити його "дегенеративному" мистецтву. А якщо згадати, які саме великі майстри вважалися "дегенеративними" митцями, а це - Йозеф Альберс, Курт Швіттерс, Поль Сезанн, Пабло Пікассо, Пауль Клее, Вінсент ван Гог, Піт Мондріан, та протиставити їхні шедеври мистецтву нацистів, тоді це збурює душі відвідувачів.

Крім того, ми розподілили твори тематично так, що створюється такий собі діалог. Наприклад "слухняна" Мадонна Іво Заліґера протиставляється кривавій сцені розп'яття в роботі Ґеорґа Ґросса. І так побудована наша виставка. Крім того, ми в межах експозиції ми показуємо документальні фотознімки з концтабору Берґен-Бельзен одразу після його звільнення. Так, на одному зі знімків маленький хлопчик проходить повз гори трупів, а поруч з цією світлиною висить родинний портрет та рекламні зображення націонал-соціалістів, на яких - міцні батьки разом зі здоровими дітьми. Маленький хлопчик та ці діти з реклами буквально дивляться одне на одного.

А ще в фойє ми вивісили текст, який чітко пояснює відвідувачам ці твори та послідовність їхнього розміщення. На додачу, ми додаємо фотографії зруйнованих міст, в тому числі й руїни Майнца, тож людям не доводиться вишукувати матеріли про те, який справжній вигляд мало буденне життя. Кожен помічає, що ці твори, створенню яких сприяли нацисти, - просто несмак, що немає нічого спільного з мистецтвом. Так, історик-мистецтвознавець Макс Імдаль назвав ці речі в одному зі своїх текстів "немистецтвом". Мені здається, що це - влучне поняття. Тобто йдеться не про добре та погане мистецтво, а про мистецтво та "немистецтво".

Тобто ці роботи представлені на виставці радше як документи епохи, ніж твори мистецтва?

Документи епохи в тому розумінні, що вони підтримували ментальність режиму, представляючи світ таким, яким він насправді не був. Хоч і були люди, які могли тоді писати чисто технічно. Але навіть в морському пейзажі Клауса Берґена героїчна поза дуже добре пасує до того, що тоді вимагалося від митців. Скажімо, скульптури Арно Брекера змістовно мертві й неживі. На перший погляд - це ідеальні фігури, але коли придивишся, то побачиш, що вони не мають нічого людського. Вони - те, чого хотілося націонал-соціалістам, а саме кремезні чолов'яги, які можуть воювати, але не чинять жодного спротиву й дозволяють розчинити себе в масі.

А яке враження справляє мова картин "ідеального світу" сьогодні? Якщо воно потрапить у "неправильні" руки, чи існує небезпека, що його знову інструменталізують?

З датами 1933, 1937 чи 1941 рік це зробити не вдасться, адже вони одразу викликатимуть недвозначні асоціації. Але якщо цю ідею розвинути далі на наш час, то цілком імовірно, таке можна вчинити. Так я спостерігав за передвиборчою боротьбою під час останніх місцевих виборів у Берліні. У них брало участь чимало правих партій, які мали збіса схожу на мистецтво нацистів мову образів. Та й риторика дуже скидалася на заяви націонал-соціалістів. Це мене вкрай непокоїть.

Гадаєте, якщо приховувати таке мистецтво, це призведе до його містифікації?

До його мучеництва. Саме те, що нацисти зробили з мистецтвом, зараз відбувається з цими творами. А це - неправильно.

Дивитись відео 02:58

Австрійці вирішили знести будинок, в якому народився Гітлер (18.10.2016)

DW.COM

Аудіо й відео до теми