1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Авторська колонка

Олександр Ірванець: Двадцять п'ять плюс

"Серед недоліків і недопрацювань генерально виділяється загальний вектор. Здається, ми таки йдемо туди, куди слід", - Олександр Ірванець, спеціально для DW.

Олександр Ірванець із дружиною - мисткинею Оксаною Цюпою

Олександр Ірванець із дружиною - мисткинею Оксаною Цюпою

Пишу ці рядки після святкування двадцятип'ятилітньої річниці проголошення незалежності. Отож нам із вами, Українській державі новітньої, пострадянської доби, вже перевалило за чверть століття. Пішло у плюс, як кажуть.

І хоча говорити хочеться про плюси, та мінуси теж помітні. Не згадуючи "недостатньо вдалий", на думку багатьох експертів, виступ української збірної на Олімпіаді в Ріо, а також проблеми в економіці, культурі, зовнішній і внутрішній політиці, все ж не можна визнати сьогоднішнє українське буття ідеальним. Вже арештовано декого з чільних політиків попереднього режиму, як того ж Єфремова, - та гучних судових процесів із обґрунтованими вироками і конкретним покаранням громадяни ще не дочекалися.

Трапляються всілякі прикрі інциденти, як пригода з п'яною співробітницею поліції за кермом та навіть і нещодавній жах на Миколаївщині з використанням смертоносного травмата - але хіба це означає, що міліцію не слід було реформувати?! Реформи, на відсутність яких ми нарікаємо, все ж ідуть, хоч і зі скрипом-рипом. А те, що опір реформам чиниться з боку найвищих ешелонів влади, громадянам принаймні відомо - незалежна преса, хоч і в доволі викривленому варіанті, все ж таки існує в Україні.

Альтернативна кнопка

Навіть за часів Януковича всі альтернативні точки зору в тому ж телеефірі владі заткнути не вдавалося - працював "5 канал" (тогочасний), зароджувались нові телевізійні й радіоресурси, які могли проіснувати недовго (те ж саме TVi до зміни власника й політики), та якесь вагоме слово встигнути сказати, сформувати кілька нейронних зв'язків у мізках пострадянських обивателів, щоб вони трохи швидше зробилися свідомими громадянами держави Україна.

Тут можна сперечатися, та все ж баланс буде на користь змін, хоча усякі монстри-"Інтери" все ще лишаються найбільш впливовими гравцями на блакитних екранах і намагаються формувати мислення своєї аудиторії у не зовсім український (чи й зовсім не український) бік. Альтернативні точки зору на інших телеканалах існують, і до них можна дістатися, просто натиснувши іншу кнопку та пульті телевізора.

Копійчана логіка

Диявол чаїться в деталях, казали древні. Переважно - у дрібних деталях, зовсім-зовсім не помітних. Ну що може бути дрібнішим за розмінну монету? Коли долар коштує 25 гривень, тоді 25-копійчана монета дорівнює одному центові. А яка ціна 1, 2, 5, 10-копійчаних монет? І чому мої співвітчизники у великій своїй кількості досі називають нашу валюту "рублем" (особливо це вражає, коли гривню перейменовують люди, які "рублів" радянських в очі не бачили і в руках не тримали)? Часткова відповідь на це питання чаїться в тому, що розмінна монета у нас - копійка. Ну, як і в росіян також, правда ж?! А сто копійок це що, дітки? Правильно, це - один "рубель"! Так і досі вважають відсотків 60-70 моїх співвітчизників.

А в УНР розмінна монетка називалася "шаг". Про це знають історики, професійні й аматори. Чому б нашій владі не перейменувати українську копійку на шаг? Великих витрат це за собою не потягне і на баланс копійки у світі не вплине, - бо нещодавно до цієї родини приєдналася ще й білоруська "капейка". Після грошової реформи в Республіці Білорусь наші північні брати мають металеву монету - вперше за часи своєї незалежності. То, може, таки варто зробити якийсь відважний "шаг"? Чуєш мене, Національний банку України?

Дивитись відео 02:45

25 років Незалежності: погляд німецьких журналістів



Утім, серед недоліків і недопрацювань генерально виділяється загальний вектор. Здається, ми таки йдемо туди, куди слід. Ідемо повільно, хитаючись і заточуючись, проте шлях свій потроху долаємо. Багато говориться про "громадянське суспільство" в Україні, яке особливо активізувалося після Революції гідності. І це правда - кількість волонтерів серед мислячої частини суспільства сьогодні дійсно дуже висока. І всім їм, звісно ж - доземний наш уклін!

Та мені у День незалежності уявився не волонтер, а воїн-АТОшник. Уявилось, як після проходу в лавах своєї "коробки" хлопець просто виходить у центр столиці й спостерігає свято, котре вирує навколо. І написався вірш, яким хочеться закінчити ці роздуми. У яких все ж таки переважає отой, винесений у заголовок, "плюс". Молодий чоловік, який вперше потрапив до Києва, пройшовши вже чимало там, на Сході. Той, завдяки кому ми сьогодні можемо відносно спокійно працювати, творити, просто жити.

ПІСЛЯ ПАРАДУ

Міг інакший би бути сьогодні парад.
Міг не наш би бути сьогодні парад,
Якби він свого часу не вперся.
А сьогодні він Києвом перший раз
У новеньких пройшовся берцях.

Його звати Тарас, чи Андрій, чи Івась,
Може навіть Сєрьожка чи Ромка.
За плечима у нього димить Іловайськ
І так само авдіївська "промка".

А чи він з добробатів, чи з ЗСУ,
Має час він побути собою.
Споглядає він Києва літню красу,
Крутить стриженою головою.

Навкруг нього вирує святкова юрма,
Він відводить від неї очі.
Той, хто каже, що в нас нічого нема,
Хай у власній втопиться жовчі!

Є народ і країна, за які у бою,
Якщо треба, костями ляжем.
Найгарнішу вишиванку свою,
Зберігає він під камуфляжем.

Україна у нього і в мене одна,
На душі так щемко і терпко.
І піднісши голову, п'є він до дна

Ювілейну сьогоднішню чвертку!

Дивитись відео 02:34

Як тварини допомагають бійцям АТО побороти психологічні травми

Аудіо й відео до теми