1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Європа

Одна рука забирає, інша дає

Більше року минуло відтоді, як Європейський союз поповнився десятьма новими країнами. Сьогодні від ейфорії не лишилося жодних слідів. У Німеччині та інших західноєвропейських країнах росте невдоволення наслідками розширення, один з яких – дешева робоча сила зі Сходу.

default

Чиновники у ремісничій палаті східнонімецького прикордонного міста Франкфурт-на-Одері не вірили своїм очам, коли лише за кілька днів до них прийши реєструватися 28 поляків. Усі хотіли працювати лицювальниками, тобто викладати кахелем кухні й ванні кімнати. Ще майже 50 поляків офіційно зареєстрували власні фірми. Лицювання – найпопулярніший вид роботи, якою польські ремісники хочуть займатися в Німеччині. Розповідає Ґерд Клеменс, який веде реєстр вільних ремісників у східнонімецькому регіоні Меркіш Одерланд:

„На даний момент у нас зареєструвалися 125 польських підприємств або громадян Польщі, які не мали роботи в себе на батьківщині, приїхали до Німеччини й позасновували тут власні фірми. Нові правила це дозволяють, і це звичайно тут людям не подобається”.

Правила, які згадав Клеменс, передбачають, що громадяни нових країн-членів ЄС можуть працювати, наприклад, у Німеччині, якщо створюють власну фірму. Натомість найматися на роботу заборонено. Перед розширенням німці узгодили семирічний перехідний період для вільного пересування робочої сили, щоб захистити ринок від дешевої конкуренції зі Сходу. Зараз дедалі частіше можна почути, що цей захист не спрацьовує.

Справа ось у чому. Наприклад, польські лицювальники реєструються в Німеччині як незалежні робітники, а самі створюють невеликі групи й виконують замовлення в усіх куточках країни. Це порушення правил, але через юридичні тонкощі та особливості ремісництва довести його складно.

Юрґен Фрезе, власник теслярної майстерні, дивиться на проблему дещо спокійніше. В цьому ремеслі в Німеччині діють інші правила, ніж у лицюванні. Робітники, які хочуть займатися теслярством, мають відповідати цілій низці вимог, тому заяв на реєстрацію з-за кордону майже немає. І все ж таки польська конкуренція й тут дихає німцям у спину:

„Наслідки очевидні. Поляки хоч і не мають права працювати тут теслями, але будівельні матеріали – вікна, двері, кухні, тобто все з дерева, завозиться сюди за цінами, з якими ми не можемо конкурувати”.

Дедалі частіше буває так, розповідає Фрезе, що поляки роблять більше, ніж дозволені поставки дверей чи меблів для кухні:

„Якщо вони привозять кухню, вони її відразу з ж і збирають. Оскільки все це приватна справа, то його ніяк не проконтролюєш. Митники чи хтось там іще, вони ж не мають права заходити без дозволу в приватні помешкання. Навіть східці полякам не можна встановлювати, але вони ж це роблять, це всі знають. Ми ж цьому нічого не можемо протиставити, бо ми на польському ринку не можемо конкурувати з місцевими. Кажуть, що конкуренція пожвавлює бізнес, але тут маємо зіткнення двох світів”.

Кілька років тому один професор економіки з Європейського університету „Віадріна”, що у Франкфурті-на-Одері, змалював йому такий сценарій польського вступу до ЄС, розповідає Юрґен Фрезе. У Польщі на 100 кілометрів від кордону не виживе жодне сільськогосподарське підприємство, а в Німеччині на ті ж 100 кілометрів не залишиться ремісників. Теслярська майстерня Фрезе стоїть за три кілометри від прикордонної річки Одер. Тесля поставився до попередження серйозно:

„Ми підготувалися. Ми знали, що ціла низка замовлень піде не до нас, бо люди купують собі речі в Польщі. В результаті фірми зменшуються. Ще пару років тому на мене працювали чотири робітники, сьогодні ми впоруємося переважно сімейними силами. Нещодавно я взяв на роботу одного теслю, але найближчим часом ми навряд чи ростимемо.”

У голосі Фрезе відчувається гіркота, але не пасивність. Він ще збирається поборотися за своє сімейне підприємство з багатими традиціями. На початку ХХ століття майстерня Фрезе заробляла на хліб, виготовляючи дерев”яні колеса для автомобілів. Сьогодні фірма працює в усіх регіонах Німеччини. З рідного краю надходить лише третина замовлень, розповідає майстер. Він каже, що головні козирі фірми – якість та дотримання строків.

У продовження теми – зовсім інший, нетрадиційний приклад.

Польська група „Борищев” рятує німецького виробника текстилю. Такого ще не було. Близько 200 робітників фірми КУАҐ з німецького містечка Гейнсберґа-Обербруха не могли в це повірити, коли на зібранні колективу їм повідомили, що фабрику купують поляки.

Приголомшує не тільки постановка питання, а й той факт, що йдеться про текстильну газуль, де конкуренція йде за кожен долар, за кожен євро.

„Хороша якість за вигідними цінами”. Під таким гаслом польська фірма хоче досягти успіху в Німеччині, де рівень зарплат традиційно високий. Говорить Славомир Масюк, президент компанії „Борищев”:

„У малому бізнесі, яким займаються ремісники, звичайно в Польщі робоча сила дешевша, ніж у Німеччині. Але коли йдеться про масове виробництво, наприклад, як тут на КУАҐ, то витрати однаково високі як у Польщі, так і в Німеччині, Саудівській Аравії чи будь-де в світі”.

Масюк не погоджується з німецькими концернами, які погрожують перевести виробництво за кордон, до Східної Європи, якщо робоча сила у ФРН не подешевшає. Польський приклад показує, що глобалізація не обов”язково означає втрату робочих місць. Може бути й інакше.

Група „Борищев” – одна з великих польських компаній. На неї працюють 7,5 тисяч робітників, річний оборот становить мільярд євро. Крім того, акції компанії можна купити й продати на біржі. Славомир Масюк:

„Акції нашої фірми є на Варшавській біржі цінних паперів. Тому нам потрібен успіх, бо це означає високий курс. Поразка, на жаль, означає низький курс.”

Поляки пообіцяли німцям не скорочувати персонал до 2006 року і не знижувати зарплати. Для профспілок це однозначно перемога, каже їхній представник Бруно Пірґош і пояснює, чому:

„У нас є принаймні одна велика проблема – за останні роки в нас не було зміни кадрів. У нас є кістяк робітників, які вже досягли певного віку, їм десь по 50 років. А знайти нову роботу, якщо хтось все життя працював робітником, не маючи кваліфікації, це просто неможливо”.

І все ж таки робітники КУАҐ не заспокоюються. Текстильна галузь вимагає дуже гнучкого режиму праці, тому все ще може змінитися. Бруно Пірґош:

„Чи можна бути спокійним за ці робочі місця – покаже майбутнє. У нас на ринку праці дуже-дуже складна ситуація. Звичайно, зараз не можна говорити про вирішення всіх проблем, багато завдань ще попереду. Для довогострокових гарантій ми занадто залежні від коливань ринку. А він останнім часом живе коротким життям, так, що ми інколи навіть не можемо планувати виробництво на один тиждень наперед”.

Не секрет, що для поляків купити німецьку фірму було справою престижу. Поки що польська економіка не дуже багато інвестувала у ФРН. Загальна сума польських інвестицій – 540 мільйонів євро. Але тепер інші часи. Розклад сил у німецько-польських економічних відносинах змінюється, переконана польський консул Данута Доміняк-Возняк:

„Польських інвестицій в Німеччині мало, а у сфері виробництва їх майже немає взагалі, тому це справді нова ситуація. На мою думку, ми побачимо ще інші приклади. Тобто польська економіка зростає досить пристойними темпами – понад 5-6 відсотків на рік”.

На довгу перспективу польський власник навіть не виключає розширення виробництва в Німеччині. У будь-якому разі німцям ще доведеться звикати до польських фірм, які рятують німецькі робочі місця.

  • Дата 11.06.2005
  • Автор За матеріалами кореспондентів
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/AM8w
  • Дата 11.06.2005
  • Автор За матеріалами кореспондентів
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/AM8w