1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Політика й суспільство

Німеччину поступово охоплює передвиборна лихоманка

Перший крок у напрямку проведення дострокових виборів до Бундестаґу зроблено. В п”ятницю німецький парламент задовольнив бажання канцлера Ґергарда Шредера і успішно висловив йому недовіру. Тепер своє слово мають сказати федеральний президент і Конституційний суд.

default

Цього літа німецьким політикам не до відпочинку. Замість того, щоб розслаблено насолоджуватися сонцем на морському березі або свіжим гірським повітрям, більшості з них швидше за все доведеться провести чи не найкращі дні року на майданах німецьких міст, змагаючись за голоси виборців. У п”ятницю, коли Бундестаґ оголосив недовіру главі уряду, було зроблено перший крок у цьому напрямку. Ініціював цей процес сам Ґергард Шредер. Поразку соціал-демократів у низці федеральних земель і особливо в Північному Рейні-Вестфалії, де СДПН перебувала при владі 39 років, він розцінив, як небажання людей підтримувати курс реформ уряду. Пояснюючи парламентарям своє рішення, Шредера сказав:

„План реформ, розрахований до 2010-го року, в черговий раз став, як здається, причиною голосування виборців проти моєї партії. Якщо ми хочемо продовжити реформи, а робити це потрібно, тоді необхідно заручитися підтримкою виборців.”

За нинішніх умов федеральний уряд, на думку Шредера, не можна вважати повністю дієздатним. Реформи, які передбачають також низку непопулярних кроків, потрапили не тільки під вогонь критики виборців, але й зустріли опір серед самих соціал-демократів. На таке протистояння всередині СДПН звернув увагу і Шредер:

„Якщо оцінити співвідношення політичних сил до та після рішення про дострокові вибори, то, я впевнений, не можна не помітити, що за нинішніх умов мені не можна розраховувати на стабільну підтримку.”

Конфлікти навколо реформ та політичного курсу соціал-демократів призвели навіть до відокремлення кількох політиків від СДПН. Серед тих, хто вирішив покласти на стіл партійний квиток, і колишній лідер соціал-демократів Оскар Лафонтен. Тепер він приєднався до нового політичного утворення „Виборча ініціатива за працю та соціальну справедливість”, яка в політичному спектрі розміщюється значно лівіше від соціал-демократів.

У своїй промові в Бундестазі канцлер Німеччини закинув опозиції, що її представники змальовують ситуацію в країні гірше, ніж вона є насправді, а також що вони блокують всі важливі рішення у верхній палаті парламенту – Бундесраті. На відміну від Бундестаґу в представництві федеральних земель соціал-демократи більшості не мають.

Як того і слід було очікувати, лідер ХДС Анґела Меркель, яку вже висунуто кандидатом на посаду канцлера, відкинула такі закиди Ґергарда Шредера. На її думку, нинішньому уряду бракує чіткої концепції, через що відбулося „плюндрування системи соціальних гарантій”. Однак вона знайшла й кілька схвальних слів на адресу свого політичного суперника, який сам ініціював винесенення на голосування питання про довіру канцлеру:

„Такий крок заслуговує на повагу. Це треба було зробити заради того, щоб врятувати нашу країну від подальших тривалих суперечок, причиною яких є недієздатність червоно-зеленого уряду.”

Висловлюючи Шредеру повагу, Анґела Меркель, як зауважують оглядачі, таким чином дала зрозуміти, що фактично канцлер вже пішов у відставку. Фракції блоку консервативних партії ХДС/ХСС та ліберали одностайно відмовилися висловити довіру главі німецького уряду.

Більше проблем під час голосування виникло у соціал-демократів та особливо в „зелених”, які, висловлюючи недовіру канцлеру, підписували також власний вирок. Нині мало хто сумнівається в тому, що партія „Союз-90/Зелені” найближчим часом не матиме більше шансів знову увійти до урядової коаліції. До речі, для „зелених” плани Шредера стосовно дострокових виборів, про які той оголосив 22 травня, стали тоді справжньою несподіванкою. Міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер виступив на захист політики реформ федерального уряду, наголосивши, що його партія готова була продовжувати коаліцію:

„Фракція партії „Союз-90/Зелені” хотіла б заради оновлення нашої країни повністю виконати коаліційні зобов”язання, які ми взяли на себе 2002-го року. Водночас слід погодитися з тим, що прерогатива винесення на голосування питання про довіру канцлеру належить особисто главі уряду. І він може використовувати цю можливість, якщо вважає, що його більшість у ці складні часи не витримає ще більшого навантаження.”

Але серед „зелених” не всі дотримуються такої думки. Депутат Вернер Шульц відмовився брати участь у голосуванні. Тепер він має намір звернутися до Федерального конституційного суду:

„Те, що тут відбувається, є справжнім інсценуванням, театром абсурду. Тут йдеться, як говорять юристи, про штучний вотум недовіри. Вже перші слова у вашій заяві, пане канцлере, не відповідають дійсності. Ви зовсім не хочете, щоб вам висловлювали недовіру. Натомість ви хочете програти голосування.”

Однак таку критику ніхто не сприйняв належним чином і, як того й прагнув канцлер, голосування в п”ятницю він програв. Лише 151 із 595 депутатів висловив йому довіру. Після цього канцлер звернувся до федерального президента Німеччини Горста Келера з проханням розпустити парламент і оголосити дострокові вибори. Для оголошення свого рішення глава держави має 21 день. Політолог Ульріх фон Аллеман пояснив:

”Якщо канцлеру висловлено недовіру, тоді федеральний президент може, призначити проведення нових виборів. Тут я хотів би наголосити на слові ”може”. Він має можливість оцінити, чи конструктивна робота уряду справді заблоковона. Але президент може також і виступити проти нових виборів, якщо в нього виникне підозра, що канцлер за рахунок дострокових виборів прагне лише розширити свою більшість, намагаючись використати вигідний для себе момент. Якщо такі сумніви з”являться, тоді федеральний президент може зобов”язати уряд і надалі виконувати свої обов”язки.”

За нинішніх обставин Горст Келер опинився в справді складному становищі. Лідер СДПН Франц Мюнтеферінґ у п”ятницю начебто забув про суперечки між соціал-демократами, на які до нього вказував канцлер, і почав говорити про те, що більшість членів фракції підтримують канцлера. На думку деяких експертів, тепер федеральний президент не має права розпускати парламент без консультації з Федеральним конституційним судом. Така вкрай складна процедура оголошення в Німеччині дострокових виборів, коли парламенту заборонено саморозпускатися, має історичні причини. Говорить Ульріх фон Аллеман:

”Автори Основного закону хотіли таким чином ускладнити процедуру розпуску парламенту. Це посянюється уроками Веймарської республіки. Парламент тоді часто розпускався. Уряди були дуже слабкими, а склад коаліцій постійно змінювався. Тому вирішили покласти край такій невизначеності, гарантувавши Бундестаґу мандат на чотири роки. Навіть канцлер просто так за власним бажанням не може піти у відставку, аби таким чином домогтися нових виборів.”

У ФРН урядові лідери вже кілька разів вдавалися до механізму штучного вотуму недовіри, як правило, з метою зміцнити в парламенті позиції правлячих партій. Майже кожного разу цей процес мало не призводив до конституційної кризи:

1972-го року, коли соціал-ліберальна коаліція втратила більшість у Бундестазі, тодішній канцлер Німеччини Віллі Брандт свідомо пішов на те, щоб йому оголосили вотум недовіри. На дострокових виборах перемогу отримали соціал-демократи, і Віллі Брандт знову обійняв канцлерську посаду. 1982-го року канцлер Гельмут Шмідт пов”язав з вотумом довіри подальшу долю реформ. Соціал-демократи та ліберали підтримали його, незважаючи на різні позиції стосовно економічного курсу. Щоправда, невдовзі червоно-жовта коаліція все ж таки розвалилася, і парламент обрав новим канцлером Гельмута Коля. Той спонукав парламентарів оголосити йому недовіру, аби домогтися дострокових виборів і забезпечити собі в парламенті стабільну більшість. Християнські демократи та ліберали, як і очікувалося, вийшли з них переможцями, а Коль після цього упродовж наступних 16 років очолював уряд. Нарешті 2001-го року канцлер Ґергард Шредер пов”язав з питанням про довіру голосування про відрядження солдатів бундесверу до Афганістану для участі в антитерористичній боротьбі. Тоді Шредер розрахунок Шредера виправдався. Він отримав необхідну йому більшість, і Німеччина долучилася до антитерористичної кампанії.

Чи виправдається розрахунок тепер і завдяки достроковому голосуванню соціал-демократи зможуть заручитися підтримкою більшості виборців? Якщо вірити соціологічним опитуванням та прогнозам експертів, то таких шансів у них майже немає. Але Шредер, судячи з усього, не збирається здаватися. В п”ятницю відразу після голосування він відправився до свого рідного міста Ганновер на зустріч з місцевими соціал-демократами. Там він заявив, що ще „зарано складати зброю”. Не мають наміру здаватися й інші представники соціал-демократів, заяви яких вже нагадують передвиборну реторику. Говорить один з провідних членів СДПН з федеральної землі Північний Рейн-Вестфалія Зіґмар Ґабріель:

„У вересні ми маємо можливість ухвалити доленосне рішення для Німеччини. Або ми продовжимо курс, спрямований на модернізацію, намагаючись при цьому зберегти соціальний баланс. Або переможуть ті, хто хоче перетворити Німеччину на підприємство, в якому громадяни виступають в ролі клієнтів.”

Що ж, Німеччину поступово охоплює передвиборна лихоманка. Очікується, що дострокові вибори до Бундестаґу відбудуться 18 вересня.

Володимир Медяний