1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Німеччина: Літня казка восени

У жовтні до Німеччини повернулися емоції та переживання футбольного літа. Утім, не стільки на спортивні майданчики, скільки на кіноекрани. В кінотеатрах країни розпочався показ документального фільму режисера Зенке Вортмана „Німеччина. Літня казка”. Стрічка розповідає про підготовку та перебіг світового чемпіонату для німецької футбольної збірної.

Настанови Клінсі перед грою

Настанови "Клінсі" перед грою

Це дійсно виглядало як казка для всіх німців та гостей країни. Міста у святковому убранні, колони автомобілів із державними прапорами, хлопці й дівчата з усією вболівальниць кою атрибутикою і з розмальованими у чорно-червоно-золот барви обличчями. У німецькому повітрі бурлили емоції фанів, причому головним чином позитивні. Кількість усміхнених облич зростала з геометричною прогресією.

„Німеччина – літня казка”. А головна проблема кожної казки, наскільки б цікавою і яскравою вона не була, полягає в тому, що вона раніше чи пізніше мусить закінчитися. Утім, ще раз пережити ці яскраві дні можна за допомогою кінематографа. Таку можливість подарував глядачам режисер Зенке Вортман, котрий уже прославився одним своїм футбольним кіношедевром – „Диво в Берні”, де розповідається про здобуття німецькою збірною титулі Чемпіона світу 1954 року

Місяцями режисер Зенке Вортман супроводжував з камерою національну збірну Німеччини. Про свою кропітку працю він розповів так:

Я намагюся стати невидимим, не впадати іншим у вічі, аби передати речі максимально близько до реальності. Я спробував використати метод режисерів, які знімають фільми про звірів. Вони зливаються з природою, потім потихеньку підкрадаються. Тоді зникають будь-які заборонені зони, я міг бути всюди, де заманеться.

Виконати задумане режисеру вдалося лише завдяки толерантному ставленню головного тренера німецької збірної Юрґена Клінсмана до людей з камерами. Головний же організатор німецького чемпіонату легендарний Франц Бакенбауер зізнався, що він у часи своєї тренерської кар’єри такого б не зміг витерпіти:

Я відверто сказав Зенке, котрого я добре знаю, що я б йому такого не дозволив. Якщо б він прийшов до мене 20 років тому, то я б його викинув геть. Так що це вперше було показано ситуацію із середини, як протікає життя команди. І безумовно, це є надзвичайно цікаво для футбольних фанів.

Що робилося на вулицях німецьких міст і на стадіонах під час футбольного чемпіонату і так бачили всі, хто бажав. А от побачити життя улюбленої команди із середини досі було досить складно. Показати його у всіх деталях і намагався Зенке Вортман. Для цього він мусив не лише фізично, але й психологічно злитися з командою, аби відчути всі емоційні хвилювання гравців. Інколи він так захоплювався, що забував про свою роботу. Про це він сам зізнається, як у випадку, коли німецька грала проти Польщі:

Гол, забитий полякам, я відсвятковував разом з усіма. Але потім зі страхом подумав, це ж я мав інших фільмувати у момент, коли вони святкують.

Це були грандіозні дні для всієї Німеччини. Адже футбольна збірна після кількох років невдач впевнено крокувала до чемпіонства. Тренер Юрґен Клінсман був тоді для німців богом царем і героєм, адже заслуга такої якісної гри команди належить саме йому. Ось сам „Клінсі” повчає гравців:

Завжди, завжди у русі, ми завжди в русі, ми завжди там де треба, ми завжди відчуваємо лікоть партнера. Необхідно вгризатися в гру, контролювати, бути доволі агресивним, але водночас – дисциплінованим.

Навіть часто арогантний капітан команди Міхаель Баллак не міг стримати свого захоплення наставницькими здібностями Юрґена Клінсамна:

Так, я переконаний, що його присутність перед командою, метод його роботи просто захоплював усю команду.

Вортману вдалося передати і відчуття національної трагедії для німців після поразки у півфіналі, у матчі зі збірною Італії. Адже режисер сам усією душею пережив цей драматичний момент:

Звичайно, після гри з Італією, я відчував себе далеко не найкращим чином. Варто зазначити, що минуло чимало часу, перш ніж ми всі зібралися у роздягальні. І я відчував себе просто безсилим, аби знімати далі, – мушу я зізнатися. Це мене дійсно зачепило за живе.

Утім, почесне третє місце, справедливо отримане у боротьбі з португальською збірною, теж не можна вважати фіаско. Бо як зазначив Зенке Вортман:

Так, може ми й не виграли, але все ж ми таки виграли. Щонайменше ми перемогли в останній грі, ми здобули третє місце, що більшим, аніж очікувалося на початку. І те, що нам вдалося це зробити – це просто класно. Ми показали захоплюючий наступальний футбол. І це має велике значення для країни. Люди стали впевненішими й водночас веселішими. Ми отримали більше підстав для гордощів, адже ми так добре провели це чемпіонат і здобули позитивні відгуки із закордону. Адже, коли тебе хвалять, то ти сам собою стаєш кращим. Тож ми все добре зробили.

Утім, цей фільм аж ніяк не можна віднести до жанру розважальних. І якщо хтось налаштувався виключно на те, аби насолоджуватися видовищними моментами, то він може бути розчарованим. Критики однією із вад фільму називають відсутність сцен емоційних вибухів. Але й сам Вортман зізнався, що не мав наміру перетворювати свій фільм на футбольно-фанівський відеокліп. Режисерові значно важливіше було показати із середини, чарівний світ улюбленої гри мільйонів. Показати правдиво без зайвих прикрас і притомного кічу.

Любомир Петренко