1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Політика й суспільство

Німеччина визнає ”помаранчеву революцію”

Ситуація в Україні залишається темою номер один в Західній Європі. У середу німецький бундестаг ухвалив резолюцію, в якій висловлює солідарність з учасниками протестів в Україні і вимагає переглянути результати виборів. Тим часом українська опозиція продовжує багатотисячні маніфестації й закликає населення до вседержавного страйку.

Демонстранти в Києві

Демонстранти в Києві

”Ми тільки-но ухвалили в німецькому бундестагу одноголосно резолюцію щодо України. Одним з головних пуктів цієї резолюції є вимога повторити вибори. В іншому випадку ми не переконані, що Україна зможе вийти з дилеми, в якій вона зараз опинилася. А завела в таку дилему країну нерозсудлива адміністрація, яка не хоче погодитися з волею народу”.

Такою інформаціє поділився з ”Німецькою хвилею” після завершення дебатів у бундестагу речник із зовнішньополітичних питань фракції СДПН Ґерт Вайскірхен. І справді, попри офіційне оголошення прем”єр-міністра Віктора Януковича переможцем другого туру президентських виборів, західні країни не поспішають визнавати чинність такого рішення. Вони більше звертають увагу на те, що воно ухвалено на основі зманіпульованих виборів. Як про це, зокрема заявив у середу німецький канцлер Ґергард Шредер:

”Спостерігачі від ОБСЄ зафіксували, що під час виборів були маніпуляції і фальсифікації. Після цього Європейський союз, зокрема за німецької підтримки, справделиво вирішив, що не погоджується з їхніми результатами. Я думаю, що на тлі дуже складної ситуації, що склалася зараз, все залежатиме від того, щоб усі сторони в Україні, але і за її межами спробували знайти шлях до мирного врегулювання ситуації”.

Німеччина ще ніколи так активно не цікавилася Україною, як у ці дні. Інформацію про ”помаранчеву революцію” можна знайти практично на всіх телеканалах і в усіх випусках новин. Ганнес Адомайд, експерт з питань Східної Європи берлінського ”Фонду науки та політики” зауважує навіть, що зараз Україна вперше по-справжньому опинилася у фокусі свідомості німецької громадськості.

”Для німецької громадськості, особливо для політиків, науковців, журналістів, які займаються Україною, симпатії від початку президентських виборів були на боці Ющенка. Я думаю, що таке ставлення розповсюджується й на німецьку політику, навіть на відомство федерального канцлера. Хоча сам канцлер, очевидно, не в останню чергу через його товариські стосунки з російським президентом Путіним, намагається зайняти зваженішу позицію”.

Тим часом однопартійці Шредера висловлюються досить радикально. Ґерт Вайскірхен, приміром, характеризує ”помаранчеву революцію” в Україні як історичну подію:

”Я відчуваю історичним той момент, коли сотні тисяч людей в Україні мирно, спокійно й без насильства демонструють на вулиці. Причому відбувається це не лише в Києві, але й у Харкові, Львові, Одесі, Черкасах чи Сумах, тобто по всій Україні. Це показує, що люди не готові змиритися з тим, що приховує від них адміністрація, а саме той факт, що їхня воля фальсифікується”.

Міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер, виступаючи під час дискусії з українського питання в бундестазі, висловив таку позицію:

”Федеральний уряд вважає це обов”язково необхідним, щоб результати чесних і таємних виборів віддзеркалювали волю більшості українського населення. Це є суттю демократії”.

Про те, що під час виборів в Україні порушувалися норми демократії, наголошували й представники німецької опозиції. Зокрема член комітету із закордонних справ бундестагу від фракції ХДС/ХСС Рупрехт Поленц наголошує:

”Ми відчуваємо глибоку солідарність з українським народом і його бажанням мати того президента, якого він обрав. Тому випадки, що такою значною мірою ставлять під сумнів правомірність виборів, є надзвичайно серйозною проблемою для демократії в Україні. І це, напевно, не залишиться без наслідків, якщо Україна відхилиться від свого демократичного шляху розвитку та реформ”.

Дебати з українського питання в бундестагу показали, що Німеччина визнає ”помранчеву революцію” в Україні, каже представник фракції СДПН Ґерт Вайскірхен. Ця революціюя сприймається передусім, як прагнення України долучитися до родини демократій у Європі:

”Це дуже чіткий історичний сигнал, якого ще не було в історії України в такій переконливій формі. Ми ж маємо зробити і робитимемо все для того, щоб цей важливий момент не зник з історичної пам”яті Європи. Ми приймаємо важливі сигнали з України. Вони додають нам натхнення підтримати цих людей, визнати їхні прагнення висловити свою волю. Ми будемо вести з цього приводу політичні дебати й ухвалюватимемо рішення, якщо цю їхню волю не визнає адмінстрація в Києві. Це матиме для адміністрації в Києві наслідки”.

На наше питання, які саме наслідки можуть загрожувати українському керівництву, Ґерт Вайскірхен відповів:

”Адміністрація в Києві хоче, щоб було ухвалено план дій Євросоюзу щодо України. Я ж не можу собі уявити, що ЄС буде узгоджувати й втілювати цей план, якщо в Україні керівники маніпулюють волею народу”.

Німецькі політики поки підтримують протестуючих в Україні в моральному плані. Як це, приміром, зробила депутат бундестагу Клаудіа Нольте, виступивши в середу на мітингу на підтримку Віктора Ющенка. Загалом же, за оцінками експертів, можливості впливу на події в Україні з боку Заходу, залишаються обмеженими. Одним з дієвих засобів можуть бути вимоги переглянути результати виборів чи провести повторні вибори, або ж просто – невизнання щойно офіційно проголошеного президента. Говорить Ґерт Вайскірхен:

”Чого вартий президент, який визнається офіційно обраним на цю посаду виборчою комісією, яка прийняла своє рішення на основі сфальсифікованих виборів? Це не може бути президент, який отримає кредит довіри. А це необхідно главі держави, адже перед Україною ще багато необхідних економічних і демократичних реформ. Україні потрібен президент, якого визнає і якому довіряє його власний народ. Визнання не може бути побудованим на основі брехні”.

Тим часом в Україні прихильники опозиції продовжують багатотисячні акції протесту. Від середи багато що вказує на те, що в країні загалом, або в окремих регіонах буде запроваджено надзвичайний стан. Депутат Верховної Ради від ”Нашої України”, член виборчого штабу Віктора Ющенка, Тарас Стецьків коментує це так:

”До нас надходять сигнали, що такі дії можливі. Щоправда, до нас надходять й інші сигнали. Цілі військові частини говорять, що вони ніколи такого наказу не виконають. Міліцейські частини, частина ”беркутівців” нам чітко і ясно сигналізують, що в разі, коли Кучма чи міністр внутрішніх справ Білоконь віддасть такий наказ, вони цьому наказу не підкоряться”.

Опозиція свідома того, що зараз настав момент, коли треба напружити всі сили й можливості, каже Тарас Стецьків, адже зараз владному апарату протистоїть велика перевага – сила самого народу, який повинен шляхом масованого тиску на владу просто змусити її відступити:

”Це означає, що ми повинні вдатися – і ми готові це зробити – до масової акції непокори, до блокади державних установ, до перекриття транспортних шляхів, до створення такої ситуації в столиці, при якій ні Кучма, ні Янукович, ні Медведчук не могли б ні в”їхати в столицю, ні з неї виїхати, коли люди стоять на вулицях і нікого не пускають. При такій ситуації вища влада перестає керувати державою. Тобто влада віддає накази, а вони не виконуються. Влада хоче зробити засідання кабміну, а його неможливо зробити, бо міністри не можуть з”їхатися, бо люди стоять на вулицях і не пускають їх до кабміну”.

Отже, одним з наступних кроків опозиції має стати така акція громадської непокори, суть якої полягає у повному паралічі роботи всіх державних інституцій, переконаний Тарас Стецьків:

”Ми свідомі того, що таке максимальне напруження сил може привести до перемоги. При такій масовій народній активності ми просто впевнені, що міліція та армія перейдуть на сторону народу. А тоді відбувається простий дуже процес: озброєні люди заходять в адміністрацію президента і арештовують Кучму як людину, яка зробила спробу освятити незаконний антидержавний переворот”.

На питання, як довго може тривати акція протесту опозиції, Тарас Стецьків відповів:

”Ми не знаємо, скільки ще доведеться боротися. Ми розплановуємо собі роботу на день, маючи в голові стратегію. Стратегія полягає в тому, що ми маємо перемогти. І ми тому повинні не припинити боротьби до тих пір, поки не переможемо. Ми швидше всього будемо переходити з формату масових акцій до організації страйкових комітетів і масових страйків. Ми розуміємо, що одними мітингами, одним стоянням ситуації не вирішити. Але ми також знаємо, що якщо люди вдадуться до активних дій, заблокують всі державні установи, то у влади не буде вибору. Вона мусить або розігнати цей народ, або визнати, що з цим народом не можна боротися”.

Головне в ситуації, що склалася на разі в Україні – це не припуститися насильства, апелюють до українців західні політики. Говорить депутат бундестагу Ґерт Вайскірхен:

”Я звертаюся до всіх вирішувати проблеми в Україні без насильства. Бо тільки в такий спосіб перед Україною може відкритися шлях до кращого майбутнього. До того ж, якщо українське керівництво прагне наближення до Європейського союзу, то воно не може почитнатися з насильства”.