1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Німецькі видавництва знову беруться за класику

Перекладати класику – це для німецького видавницта нерентабельне задоволення. Ще кілька років тому більшість видавців не надто бажали замовляти нові переклади Флобера, Стендаля чи Достоєвського. Утім, останнім часом можна говорити мало що не про класичний бум у німецькій книжковій галузі. Причому всі свіжовидані твори класиків вийшли у світ у нових перекладах.

default

Перкласти класичний твір, витримуючи при цьому дух часу – завдання не з простих. Це – серйозний ризикований виклик як для перекладача, так і для видавця. Причину цього пояснює Горст Лауінґер – один з керівників видавництва «Манессе», яке вже давно займається класичними творами:

«З одного боку текст повинен залишатися упізнаваним, адже йдеться про історичний твір, тому не слід самовільно вводити туди якісь модернізми, які б перекроїли співвідношення речей. Водночас переклад повинен бути настільки мовно свіжим, щоб актуальність твору залишалася такою, якою вона була під час першого виходу книжки у світ для тодішнього читача. Щоб мораль твору була зрозумілою і для нинішнього покоління».

То, як все ж таки перекладати класичний твір? На що слід орієнтуватися? Чи доцільно щоразу зазирати в старий варіант перекладу? Фахівці дають на ці запитання цілком різні відповіді. Послухаємо думку Елізабет Едль, яка саме перкладає шедевр Стендаля «Червоне й чорне», останній переклад роману німецькою робився ще півстоліття тому:

«Завжди треба уважно вивчати переклад твого попередника, аби вирішити для себе, чи варто взагалі займатися перекладанням. Може твір вже перекладено так досконало, що мені тут більше нічого робити».

Інший підхід має Петер Урбан, котрий вже довгий час перекладає для швейцарського видавництва «Діоген» твори Чехова. Урбан навідріз відкидає попередні переклади російського класика:

«Завжди існували такі переклади, які нагадували лакування. Якщо ж його здерти, й дати можливість прозирнутися картині, тоді ми отримаємо щось неймовірно свіже, щось яскраве й пишне».

Такої ж думки дотримується і письменник та перекладач Міхаель Клеберґ. На його переконання, орієнтуватися слід виключно на оригнал. Щойно він закінчив переклад другої частини роману Марселя Пруста «У пошуках втраченого часу». Методи своєї роботи Клеберґ описує так:

«Текст не можна так просто розрізати, цим ми його лише вб‘ємо. Він хоч і складається з різних частин, але їх не можна відірвати одну від одної. Існує архітектура речень, їхнє звучання, ритм, існує мотив і метафорична будова, словниковий запас. І перекладач не може сказати: я візьму лише один якийсь аспект, нехтуючи іншими».

Необхідність дуже точної роботи з оригінальним текстом відстоює Світлана Ґаєр. Кілька років вона перекладає для видавництва «Амман» романи Достоєвського. Оцінюючи її роботу, працівник видавництва Клеменс Болінґер, підкреслює:

«Зі Світланою Ґаєр працювати дуже приємно. Вона володіє неабиякими знаннями російської літератури, й водночас не шкодує ні сил ні часу, аби дослідити кожну найменшу деталь, наприклад, що стосується породи собак, як це було із текстом про чорну псячу мордочку. Воно робила порівняння з іншими перекладами, і так деталь за деталлю встановила, що багато перекладачів допустилися неточностей. А деталі в тексті Достоєвського грають велику роль».

На цьому прикладі можна зрозуміти, чому деякі видавництва і перекладачі так охоче беруться за перевидання класичної літератури. Бо як ще можна надати читачеві задоволення так глибоко зануритися у минулі літературні епохи.

Йохен Кюртен, Любомир Петренко