1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Німецькомовні „дослідження з українського сексу”

Днями на полицях німецьких книгарень, вперше в перекладі на мову Шиллера і Гете, з’явився мабуть один з найважливіших творів сучасної української жіночої літератури – роман Оксани Забужко „Польові дослідження з українского сексу”. Напередодні виходу книжки в австрійському видавництві Droschl, ця українська письменниця відвідала Берлін і погодилася відповісти на запитання „Німецької хвилі”.

default

Оксана Забужко зовсім не схожа на представників української літератури, що похмуро поглядають на учнів з портретів, вивішених у шкільних класах. Вона, можна сказати, є повною протилежністю – енергійна жінка в модних светрі і брюках, з короткою зачіскою, швидкою мовою і виразною мімікою. В середині 90-х її роман „Польові дослідження з українского сексу” викликав скандальний фурор в Україні, а потім солідним тиражем в 60.000 екземплярів розійшовся по Росії, а також був перекладений ще десятком мов, як в Центральній, так і Західній Європі. Говорить Оскана Забужко:

„Я з нетерпінням чекаю німецької реакції. При перекладі, кожного разу, це – інший твір, тому що він потрапляє непросто в іншу мову, а в іншу культуру, і відповідно міняється рецепція і сприняття. В Україні, коли книга з’явилася 1996-го року, вибухнув несамовитий скандал. Мені закидали дуже багато. Говорили, що це «Біблія українського фемінізму». Якраз тоді з’явилося перше покоління українських жінок, які самі пішли заробляти гроші. Поки їхні чоловіки, приголомшені розвалом СРСР, лежали на канапі і оплакували свої втрачені позиції, жінки ринулися підтримувати процесс тривання життя.”

Можна сказати, що, новим сенсом і новим життям „Польові дослідження” наповнило їх чеське видання, що вийшло відразу ж після вступу країни до ЄС. До того моменту, на обкладинках всіх видань романа, як українських, так і іншомовних, обігравався один і той самий мотив – жінка в напіводягненому вигляді. Тобто, ацент робили на жіночій сексуальності. Чехи ж видали „Польові дослідження” із абрисом американського міста на обкладинці, а замість феміністичної тематики в рецепції роману зосередили увагу на темі „східноєвропейського інтелектуала в США”, на „конфлікті культур”, на „діалозі Захід – Схід”. Оксана Забужко продовжила:

„Я просто маю проблеми з поясненням чоловікам, що „інтелігентий мужчина” має бути феміністом під тим оглядом, що він бачить у жінці партнера, а не просто „друга человека”. Тому є цікавіші аспекти щодо внеску фемінізму у світову культуру. Це відкриття власно унікальності жіночого світу. Тобто, ми бачимо світ інакше, ми сприймаємо світ інакше, ми відчуваємо світ інакше. Є навіть різниця в тому, як жінки і чоловіки сприймають запахи”.

Читаючи „Польові дослідження», виникає враження, що їх автор не дуже „товаришує” з крапками. Деякі речення розповзаються на кілька сторінок:

„Кожного разу коли йде емоційне наростання температури за сюжетом, то чисто емоційний драйв тягне, і от тут летить потік свідомості, – речення на дві-три сторінки, яке закінчується тоді, коли закінчується дихання саме на одній конкретній емоції. В «Польових дослідженнях» йде монолог глибоко травмованої жінки. На сто сторінок - весь цей розлючений, гнівний, зболений, трагічний, драматичний потік свідомості. Витримати цю температуру так, щоби воно було достовірно, можна тільки на інтонації жіночого лементу. І я би сказала, що за стилістикою тут мають бути ці речення без крапок, оскільки це інтонація лементу, де температура міняється вже в середені самого речення. Там можуть бути іронія, сарказм, гнів, лайка, далі знову якись лемент і крик болю, і таке інше. Все це може бути сплавлено лише при такому божевільному синтаксі, яким він є.”

Не дивно, що текст „Польових досліджень” є одним із найскладніших не тільки в українській, але і в європейській літературі. При перекладі роману, австрійське видавництво Droschl, яке кілька років шукало для цього перекладача, вирішило піти не зовсім традиційним шляхом.

„Droschl зробив експеримент: вони сформували команду кваліфікованих перекладачів і літературних редакторів, серед яких українською мовою безпосредньо володіє одна людина. Але в них було до диспозиції декілька слов’янських перекладів: російський, польський, чеський. Для них головне - зрозуміти написане, зберегти енергетику і дати драйвову німецьку стилістику”.

Що вийде з такого експерименту? Оксана Збужко вважає, що оцінити це можуть лише німецькі читачі. А зараз вона працює над новим романом. Навідміну від деяких інших українських митців, письменниця не збирається балотуватися до Верховної Ради або приєднуватися до якогось передвиборного блоку. Єдине, що вона прагне від життя, – це можливість самореалізуватися у власній країні. Оксана Забужко мріє, щоб в Україні видавалося не 0,3 книжки на душу населення щорічно, як це відбувається в Африці, а щоб цей показник був таким як у Німеччині.

Олександр Павлов