1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Німецька допомога українському селу

Понад 60 років тому вир Другої світової війни перетворив на згарище сотні українських міст та сіл. Одна тільки церква залишилася і від Ядлівки, що неподалік від Києва. Відродження цього сеелища повільно відбувається донині, а особисту відповідальність за його майбутнє відчуває і дехто з німців. Вісім років тому фонд Мартіна Німюллера розпочав проект співпраці з селом, яке тепер називається Перемога.

Після війни населення села Перемога скоротилося майже вп”ятеро. Злободенні проблеми селян типові – опалення в грубці, вода з криниці, туалет десь надворі, харчі з власного городу. Вісім років тому діти священника Мартіна Німюллера і співробітники названого в його честь фонду побували в селі Перемога. Стан спаленого колись німцями села шокував їх, відтоді й почалася співпраця німецького фонду з українським селом.

Віктор Недбайло працює в селі Перемога директором школи. Цими днями він уперше відвідує Берлін на запрошення співробітників фонду: уже встиг побачити написи радянських солдатів на стінах Рейхстагу, сліди від куль на залишках берлінського муру, а також рівень життя середнього класу в Німеччині, від чого почувається трохи знічено.

Утім, якщо дирктор школи села Перемога в Берліні вперше, то організовані фондом робочі табори з німецькою та інколи польською молоддю побували в селі вже шість разів. Німецький проект має три напрямки – розповідати про історію спаленого під час війни села в Німеччині, сприяти зближенню і порозумінню людей з колись ворогуючих країн, а також підтримати матеріально, особливо старих людей. Віктор Недбайло розповідає:

”До нас уже шість років приїздять групи німецької молоді і працюють, відпочивають з нашою молоддю. Вони нам допомагають в матеріальному плані, працювали при вирішенні багатьох культурно-побутових програм нашого села, але це навіть не головне. Головне те, що коли молодь з нашого села працює пліч-о- пліч з молоддю з інших країн, перш за все з Німеччини, то вони проймаються відповідальністю за майбутнє інших держав. Це запорука того, що більше ніколи не повториться тих страшних років і не буде тих страшних подій, які були під час Другої світової війни. Молодь, яка зараз спілкується, воювати між собою ніколи не буде”.

Однак допомога німців не завжди сприймається однозначно, як зауважує далі директор школи села Перемога:

”Коли до нас приїхали з пропозицією про співпрацю і з пропозхицією надання необхідної допомоги нашому селу, то багато хто з односельчан не зрозумів, чому німці приїхали. Так було, що дехто і заявляв – знову німці в селі, чого вони знову від нас хочуть. І дійсно, було досить тяжко пояснити цим людям, що нічого німцям в нашому селі не треба, і ні від нас, ні від вас не потрібно. Що це просто прояв можливо совісті, можливо спокутування вини за скоєне. І я вважаю, що це добре. Якщо з німецької сторони протягується рука дружби, то чому б нам її не потиснути”.

Клаудіа Фіффер з фонду Мартіна Німюллера організовує і сама бере участь в робочих таборах в селі Перемога. Вона каже, що справжнього контакту з селянами довго не було. На німецьку групу зиркали з недовірою. Разом з тим селяни завжди піклувалися, аби німецькі гості були нагодованими. Пані Фіффер вважає, що стриманість сільської молоді спричинена величезною різницею в стилі життя:

”Молодь у Перемозі має набагато складніше життя, аніж німецька молодь. Їм треба дуже багато працювати, допомагати батькам копати картоплю, і в школі також їм треба дуже багато чого додатково робити. Це для нас в принципі нове, що доводиться працювати на городі або в цеху. А для української молоді на селі це нормально, вони змушені це робити”.

Пані Фіффер було складно звикати до жорстких сільських умов. Однак інколи вона дратувалася з зовсім інших причин:

”Я інколи страшенно сердилася. Я думала – коли всі бачать, що, наприклад, вода зі шлангу для поливання капає не на траву, а на стіну, і псує її, і треба тільки поворухнути рукою і повернутри кран правильно, то чому цього ніхто не робить, чому ніхто цим не переймається? Я інколи дійсно сильно сердилася”.

Та попри різницю в стилі життя і в звичках, головна мета проекту, каже пані Фіффер, досягнута:

”Перебування в селі справило дуже велике враження на нашу молодь, вони дуже багато навчилися для свого життя. І найбільше врізалися в пам”ять зустрічі з колишніми примусовими робітниками. У нас був один молодий чоловік, який дуже сильно цікавився цією історією і розпитував селян, особливо про роль німців. І коли ми поверталися назад після двох тижнів перебування в Перемозі, він плакав аж до польського кордону”.

Цими днями співробітники фонду збираються обговорити плани для наступної поїздки до Перемоги. Цього разу молодим селянам розказуватимуть про здоровий спосіб життя і запропонують навчитися азам альпінізму. Пані Фіффер каже, що селяни ставляться до німецьких груп дедалі прихильніше.