1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

„Ну його, цей газон!”: кроти розпочинають та виграють

Поле бою, на якому відбувається поєдинок, усього три метри на шість. Один із супротивників важить 90 кілограмів, зріст метр дев’яносто, мешкає на землі. Другий – під нею, вага 100 грамів, покрите оксамитовою чорною шерстю тільце завдовжки 16 сантиметрів, характерна ознака – постійний голод.

default

Великого звати Дитер Геффе, він власник садкової ділянки у вестфальському містечку Хаммі. Запевняє, що дуже любить природу. Ім’я господаря підземної царини - talpa europea, кріт європейський. Озброєний надзвичайно гострими зубами. На передніх кінцівках-лопатах - міцні довгі кігті. Пристрій, за допомогою якого Дитер Геффе захищає свій садок цієї весни, має безневинний вигляд:

„Довжина пластикового стрижня приблизно тридцять сантиметрів. На верхньому кінці, в цьому зеленому ящичкові з прозорою плексигласовою кришкою, - сонячна батарея, від якої живиться генератор звуку. Сигнал лунає з інтервалом у 45 секунд, і частота його підібрана так, що в кротів начебто має з’являтися почуття тривоги, дисгармонії. За кілька тижнів – якщо вірити інструкції – усі тварини полишать „небезпечну” територію.”

Скільки саме їх мешкає тут, Дитер Геффе не знає. Облікові підлягають лише купки свіжовиритої землі, що іноді з’являються просто на очах, а буває, ще й у суворому геометричному порядкові - на однакових відстанях одна від одної, утворюючи чіткі прямі лінії:

„Коли 23 роки тому я придбав цей садок, він швидше нагадував місячний ландшафт: жодного клаптика трави, сама лише перелопачена глина. Побачивши це, моя мати сказала: „Хлопче, не сумуй, а ліпше піди та купи відро найдешевших оселедців”. Я дослухався поради й „засадив” цілу ділянку рибою: метр за метром порозгрібав купки, повтикав у них оселедці – головою вниз, і знову присипав землею. Можете собі уявити, які пахощі оповили все навколо, коли почало припікати сонечко. Сусіди ледь не подали на мене в суд: замість найдорожчого для серця кожного садівника запаху перших квітів, молодого зеленого листя – сморід, від якого не було порятунку...”

„Один із вирішальних етапів настає, звичайно, навесні. У квітні й на початку травня кроти виводять потомство. Тоді вони найактивніші. До того ж, з’їдено рештки зимових запасів. Отже, треба негайно братися до роботи, а це означає – рити та рити”, –

пояснює відомий у Вестфалії кротячий експерт, біолог Ґеро Касишке. За лічені дні невтомні чорняві „бульдозери” можуть знищити тендітні сходи дорогої розсади, спотворити смарагдові газони. Серця садівників, особливо початківців, переповнюються обуренням, ненавистю й спрагою смертельної помсти. Колись підземних ворогів можна було підстерігати та вбивати. Сьогодні їхнє життя охороняється законом. „Єдиний дозволений у Німеччині засіб боротьби – відлякувати, - каже експерт. – І дехто демонструє просто-таки дива винахідливості”.

Один із моїх сусідів, загалом дуже люб’язний чоловік, прикріпив до випускної труби свого мопеду шланг, а другий його кінець устромив у кротячу нору. Він газував, доки вистачило пального. Можливо, до ночі тварини й не перетинали меж ділянки. Але вранці, просто біля входу, знову з’явилися свіжі купки. Мені доводилося чути, що кротовини добре затуляти просякненими бензином ганчірками, заливати в них відвар із людського волосся та часнику, розставляти на поверхні перед лазами різноманітні вітрові брязкальця. Проблема, однак, у тому, що як тільки звуки змовкають, а пахощі розвіюються, кроти з подвійною силою починають удосконалювати свій підземний лабіринт далі”.

Побудова його досить складна. Головна квартира, тобто, гніздо, де народжується потомство, розташована на безпечній глибині в півтора-два метри. Поруч міститься й харчовий склад. Звідси кілька центральних коридорів ведуть іще глибше – до ґрунтових вод, більшість – нагору, до місць полювання. Ґеро Касишке:

„Кріт риє нові нори переважно неподалік від поверхні, бо там можна найліпше поживитися. Якщо ґрунт не надто твердий і тварина перебуває в добрій формі, довжина прокладених за добу тунелів може сягати семисот метрів. Просто неймовірно! Почувши десь здобич – а слух у цих комахоїдних чудовий – кріт усвердлюється всім тілом у землю, пускаючи в хід свої потужні передні кінцівки з кігтями. Ними він не лише розрихлює ґрунт та відштовхує його в бік, а й викидає „відпрацьовану породу” назовні, щоб та не заважала. Так з часом створюється мережа з нір, яка, власне, є своєрідним підземним павутинням, і слугує тій самій меті: спіймати якомога більше черв’яків, слимаків, личинок... ”

Гарячої пори кріт пробігає підземними ходами щодня майже 20 кілометрів. Аби компенсувати величезні витрати енергії на полювання та риття, йому потрібно з’їдати до 100 грамів комах – так багато, скільки він важить сам. Найулюбленіша страва „метробудівців” – дощові черви. „На центральних кротячих складах біологи подекуди виявляли до двох кілограмів цих ласощів, - веде далі Ґеро Касишке. – За такого запасу, не проблема пережити будь-яку зиму. Але найцікавіше, як кроти зберігають це добро свіжим”:

„Вони надкушують або цілком відкушують черв’якові голову. Безхребетні тоді, як відомо, не гинуть, а лише втрачають здатність пересуватися. Приступаючи до з’їдання здобичі, кріт-гурман не ковтає її одразу, а спочатку обережно вичавлює з черв’яка передніми лапами пісок та гумус, які, по-перше не смакують, а, по-друге, не містять білкових речовин.”

Поширена думка, начебто кроти не гребують і корінням рослин, є помилковою. Останні пошкоджуються лише через напружену копальну діяльність. Від чого садівникам, звичайно, не легше. Науково не підтверджено також, що talpa europea начебто погіршують якість ґрунту, знищуючи корисних дощових червів. „З роками я переконався в цьому на власному досвіді”, - каже господар ділянки в Хаммі Дитер Геффе:

„Ці негарні пагорбці – насправді найцінніша земля в наших садках. Кроти видобувають її з глибини, а там немає всіляких небезпечних грибків, бактерій, мікробів. Для розсади або примхливих культур не може бути нічого ліпшого!”

Щоб добро не пропадало, Дитер Геффе спорудив невеличку теплицю, де тепер ростуть особливий салат та цінні духмяні приправи. З мрією ж про зелені галявини посеред садка доведеться розпрощатися:

„Зрештою, газон – це мертва поверхня. Підстригай його весь час, ось тобі вся радість і користь. Наступного року я більше не засіватиму трави, а посаджу кущі та квіти. Серед них нариті купки будуть зовсім непомітні.”

„Це ж своєрідна відзнака, бо, якщо кротам добре ведеться, то в садку напевне все гаразд. Ми повинні сприймати кожен новий горбик як комплімент з боку природи”, -

навчає тих, хто приходить до нього на консультацію експерт Ґеро Касишке: „Колись я теж оголосив війну кротам на своїй ділянці, - зізнається біолог. - Якщо вже їх заборонено вбивати, виловлю всіх тварин до одної живцем, вирішив я, й відвезу їх за десятки кілометрів від дому. Полювання тривало вдень і вночі. Бачите шрами від гострих зубів на моїх руках? Сьогодні я радію, що програв.”

За матеріалами наукового журналу „Леонардо”