1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Непокірний Вендланд: до 19-ої річниці Чорнобильської катастрофи

22 лютого 1977-го року прем”єр-міністр федеральної землі Нижня Саксонія, християнський демократ Ернст Альбрехт оголосив: у соляних шахтах Ґорлебена буде створено центр з утилізації радіоактивних відходів - разом із кінцевим сховищем.

default

12 березня на вулиці невеличкого приельбського містечка вийшло близько 20 тисяч демонстрантів. Минуло два роки, і проти “ядерної клоаки” демонстрували вже понад 100 тисяч мешканців зазвичай тихого фермерського регіону Вендланд.

“На таке ніхто не розраховував. Сховище вирішили спорудити саме в Ґорлебені не в останню чергу тому, що цей регіон вважався політично стабільним і дуже консервативним. Такий собі “глухий кут” неподалік від кордону з НДР. Масовий опір населення виявився для уряду повною несподіванкою.”

Ребека Хармс, член Європарламенту від партії “зелених”, сама походить з цих місць. “Про Вендланд казали, - веде далі вона, - що це не тільки один з найменшзаселених регіонів Німеччини, а й один із найдурнішезаселених, маючи на увазі, що тут мешкають переважно дурні.”

“Мовчазній більшості місцевого населення байдуже, будуватимуть тут фабрику з виробництва карамельок чи з переробки радіоактивного сміття. Вендландці радітимуть появі будь-якого промислового підприємства, бо нові робочі місця це для них найголовніше,” –

іронічно зауважував один із мешканців Вендланда. І помилявся. Так само, як і тодішній християнсько-ліберальний уряд Гельмута Коля. Комплексний утилізаційний центр у Ґорлебені, який мав раз і назавжди розв”язати проблему ядерних відходів, функціонує сьогодні лише як тимчасове сховище. Питання, де будувати могильник для відпрацьованого палива з німецьких АЕС, стоїть наразі гостріше, аніж 28 років тому. А з демонстраціями у Вендланді тепер має справу червоно-зелена урядова коаліція. Ті самі члени партії “Союз 90/Зелені”, які на початку 80-х організовували протести, нині умовляють активістів протиатомного руху не блокувати залізничні колії, що ними, так звані, “кастор”- контейнери прямують до ґорлебенського сховища.

1977-го в Ґорлебені почали бурити перші розвідувальні свердловини. Заливаючи їх рідким гноєм, фермери залишали плакати: “Наші відходи лише смердять. Ваші – випромінюють”. 1979-го відбувся марш тракторів до Ганновера, столиці землі Нижня Саксонія. Там на вендландських селян уже чекали десятки тисяч однодумців. Репортери повідомляли:

“Зібратися тут разом – такою була тактична мета противників атомного руху з усіх федеральних земель Німеччини. Коли до центру нижнєсаксонської столиці в”їхала колона із 100 тракторів, демонстранти почали скандувати: “Альбрехте! Ми наступаємо!”

Відповідь прем”єр-міністра Ернста Альбрехта була категоричною: “З політичних причин припинити будівництво вже неможливо!”. Від спорудження фабрики з переробки уранового палива, зрештою, все ж таки довелося відмовитися. Підготовчі ж роботи для кінцевого сховища йшли в Ґорлебені повним ходом. Одному з бурових майданчиків під номером 1004 судилося перетворитися на національну легенду.

У травні 1980-го року тисячі “протиатомників” захопили територію свердловини й поставили там намети. В”їзд до “Вільної республіки Вендланд” загородили шлаґбаумом, а її мешканцям видали спеціальні паспорти. Для транслювання “вендландських новин” створили місцеве радіо. Пікетників час від час відвідують опозиційні політики, й, зокрема, лідер соціал-демократичної організації “Молоді соціалісти” Ґергард Шредер. На тридцять третьому дні існування “республіку” оточило близько шести тисяч поліціянтів. Напоготові стояли бульдозери та БТР.

“Залишайтеся сидіти на своїх місцях! І пам”ятайте про обіцянку, що ми її дали один одному. Ми не сповідуємо насильства й нікому не погрожуємо, погрожують нам! Тому просто залишайтеся на своїх місцях. Кожен відповідає за той клаптик землі, на якому він зараз сидить!” -

закликала соратників Ребека Хармс. “Поліційних акцій такого масштабу, як в Ґорлебені, ФРН тоді ще не знала”, - пригадує депутатка Європарламенту.

“Поліція наближається! Радіо “Вільний Вендланд” припиняє трансляцію, бо за кілька хвилин нас, певне, знесуть, а ми ще повинні встигнути десь сховатися. Дякуємо всім за увагу! Боротьба триває! Венсеремос!”

Розгоном пікетників боротьба проти сховища в Ґорлебені й справді не завершилися. Нехай і не такі гучні, акції протесту організовували знову й знову. І не тільки молодь. Так, вендландські селянки заснували ініціативу “60”. “Над їхнім публічним “в”язанням заради миру” спочатку насміхалися навіть самі “зелені” , - розповідає Ребека Хармс. – Але після того, як 1986-го року світ здригнувся від Чорнобильської катастрофи, усім у Німеччині стало зрозуміло, що “мирною” атомна енергетика є до пори до часу”:

“Я гадаю, що аварія реактора на ЧАЕС була переломним моментом для німецького протиатомного руху. Відмову від ядерної енергетики, яку проголосив нинішній червоно-зелений уряд, сьогодні підтримує більшість німців, і це багато в чому є наслідком чорнобильських подій.”

1995-го року протистояння навколо Ґорлебена вступає в нову фазу. У сталевих контейнерах “кастор” до тимчасового сховища починають звозити відпрацьовані твели з німецьких АЕС, що їх - за відсутністю власних - утилізують на підприємствах Франції та Великобританії. Попри найсуворішу заборону демонстрацій, активісти екологічного руху в буквальному сенсі слова лягають на залізничні колії, намагаючись зупинити “потяги смерті”. Повідомлення інформаційних агентств про пересування контейнерів нагадували зведення з фронту: шлях “касторам” змушені звільняти десятки тисяч поліціянтів та прикордонників. Контейнери з високорадіоактивними відходами, нехай із запізненням, все ж таки доходили до сталевих воріт Ґорлебена. Однак угав страйкарів щоразу обходився державі в десятки мільйонів марок, і 1997-го року федеральний уряд вирішує припинити “кастор”-перевезення.

1998-го року владу в країні переймає коаліція соціал-демократів та “зелених”. Міністорм захисту довкілля стає колишній демонстрант в Ґорлебені. Юрґен Тріттін обіцяє:

“Ми хочемо призупинити розвідувальні роботи в Ґорлебені й розробити загальні критерії, за якими обирають місце для кінцевого сховища радіоактивних відходів. Лише потім будемо вирішувати, де його краще робити.”

Дипломатичні заяви такого роду дуже розчаровують вендландців. Адже ще 1995-го року нинішній канцлер Ґергард Шредер казав, що, на його думку, у ґорлебенських соляних шахтах не можна розміщувати ядерний могильник. Гельмут Петерсен, член ініціативи “60”:

“Ідеться не про якісь там мораторії на розвідувальні роботи, не про якісь там договори та поступову відмову від атомної енергетики. Зрозумійте, ідеться про життя та смерть!”

Невдовзі до тимчасового сховища потягнулися нові ешелони з “касторами”. Цього разу – з дозволу “зеленого” міністра Юрґена Тріттіна. До 2011-го року Ґорлебен має прийняти ще 160 контейнерів із радіоактивним “сміттям”. Що ж, коли так, кажуть вендландці, то в поліції попереду багато роботи:

“Проблему намагаються відсунути, сподіваючись, що колись-таки вендландцям набриднуть протести й вони нарешті заспокояться. “Ні”, кажемо ми й показуємо ядерній політиці червоно-зелених червону картку!”

  • Дата 24.04.2005
  • Автор Лутц Вільде, Ганна Лук”янова
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/APDy
  • Дата 24.04.2005
  • Автор Лутц Вільде, Ганна Лук”янова
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/APDy