1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Європа

Небезпечна професія – шахтар?

Кілька днів тому з Донбасу знову надійшла трагічна звістка - від вибуху метану на одній з шахт постраждали понад 30 гірників. Загалом, з початку року в Україні загинуло вже більш як 170 гірників. Невже вугілля скрізь дається такою непомірно високою людською ціною? Відповідь на це запитання ми шукали на шахтах Рурського вугільного басейну – одного з найбільших та найстаріших в Європі.

Німці можуть похвалитися надзвичайно високими стандартами безпеки на своїх шахтах

Німці можуть похвалитися надзвичайно високими стандартами безпеки на своїх шахтах

Міхаель Заґеншнайдер 25 років працював гірником на шахті ”Проспер Ганіель”, що біля німецького міста Ботроп. Зараз Заґеншнайдер очолює прес-службу цієї шахти. Ось що він відповів на запитання, чи вважають німецькі шахтарі свою роботу небезпечною?

”Ні. Інакше ніхто більше не працював би у німецьких вугільних шахтах. Кожен, хто приходить сюди на роботу, почуває себе у безпеці, для якої і сам багато чого робить. Кожен мусить працювати обережно”.

Статистика смертельних випадків на робочому місці, яку наводить Федеральне відомство з безпеки і медицини праці, свідчить про те, що спускаючись у німецьку копальню, справді нема чого боятися. Згідно з результатами порівняльного аналізу, значно більше робітників гине на будівництві, перевезенні вантажів, у енергетиці і навіть у сільському господарстві.

Ризик загинути у німецькій шахті є справді мінімальним. За рік на всю галузь у Німеччині – три-чотири загиблих. Коментуючи ці показники, прес-секретар шахти ”Проспер Ганіель” Міхаель Заґеншнайдер, звернув увагу на високі стандарти безпеки і дисципліни гірників:

”У нас є розгалужена система безпеки, що стосується пожежної безпеки, газовідведення, системи технічних засобів транспортування вугілля назовні, безпеки електрики. Ми проводимо тренінги з персоналом, навчаємо робітників поводженню з електроприладами, правильному пересуванню у забої, інструктуємо їх як безпечно працювати з великими машинами, щоб уникнути травматизму. Ми робимо все, аби ризик був мінімальним”.

Безпека – річ недешева, як і саме німецьке вугілля. В перерахунку на одного гірняка галузь отримує близько 70 тисяч євро державної субвенції на рік. Такі витрати може собі дозволити далеко не кожна держава.

Проте, чи справді проблема безпеки на українських шахтах полягає тільки у відсутності коштів? Так, на підприємствах державної форми власності грошей справді катастрофічно не вистачає. Але, якщо вірити даним держкомітету нагляду за охороною праці, не вистачає і елементарної дисципліни. Днями на одній з шахт у Донецький області прохідник впав з монтажної колиски у ствол, глибина якого перевищує дев”ятсот метрів. Він просто не був закріплений запобіжним поясом. Статистичні дані свідчать, що більше половини смертельних травм українські гірники отримали, порушуючи норми безпечного ведення робіт. Німці тільки дивуються, коли чують про подібні інциденти. Розповідає Міхаель Заґеншнайдер:

”Я вже 25 років працюю у вуглевидобувній промисловості. Ми завжди серйозно ставилися до дотримання норм безпеки, які у нас доведені до автомазиму. На мою думку, ці стандарти завжди були високими. Всі співробітники підприємства Deutsche Steinkohle AG працюють над тим, аби підтримувати ці стандарти на високому рівні.”

Отже, дисципліна, як ми бачимо, є важливою складовою безпеки роботи у вибої. Це та частина безпеки, відповідальність за яку несе сам гірник.

Водночас існує складна система контролю за рівнем вибухонебезпечного газу метану, який відкачується на поверхню багатокілометровими трубопроводами. Заґеншнайдер розповідає про те, як можна використовувати небезпечний метан, який викачується з гірських пластів, так би мовити, у мирних цілях:

”Вже впродовж двох років ми працюємо у цьому гірському пласті. З метану, який ми викачуємо з цього пласту, на 8 енергоблоках ми виробляємо електроенергію. Її достатньо для забезпечення трьох з половиною тисяч сімейних будинків, а також для опалення і освітлення нашого підприємства. Отриману нами енергію ми напряму подаємо у загальну енергомережу”.

Вироблена електроенергія продається споживачеві. Високі ціни на електрику в Німеччині дозволяють отримувати непоганий прибуток, який інвестується в розвиток цієї технології. Раціональні німці знаходять шляхи, як можна заробляти і підвищувати безпеку водночас.

Поряд із метаном, велику небезпеку становить і вугільний пил, мікроскопічні частки якого розпорошуються у підземних порожнинах у шахті. У разі вибуху вони миттєво згоряють, розповсюджуючи хвилю вогню і отруйного чадного газу. Міхаель Заґеншнайдер розповідає про те, як нейтралізується ця небезпека:

“Вугільний пил і, тим більше пил гірської породи, у німецькій вуглевидобувній галузі вже давно не є темою для обговорення. Для усунення цієї небезпеки у нас існує багато засобів, таких як пилососи і зрошення. Безпосередньо під час видобутку вугілля у вибої, перед тим як вугільний комбайн зрізає новий шар, він зрошує повітря. Під землею у нас встановлена система виміру рівня пилу. Якщо датчики сигналізують підвищення рівня запилення, ми негайно вживаємо заходів: ми зрошуємо повітря, під високим тиском насичуємо водою породу, аби запобігти утворенню пилу.”

Метан і вугільний пил – це та смертельна суміш, яка майже щороку вибухає на українських шахтах і забирає десятки життів. Міхаель Заґеншнайдер був дуже здивований запитанням, чи вважає він можливим вибух на його шахті:

”На основі стандартів безпеки, які розроблені для людей, такого у нас статися не може. Якщо, з якихось причин вибух все ж таки стався б, одразу спрацювали б противибухові заслони, якими є баки з водою, закріплені на стелі вибою. Вони зриваються вибуховою хвилею і збивають полум”я, аби вибух не поширився по всій шахті.”

Один із багатьох парадоксів української вугільної промисловості полягає в тому, що найстрашніші трагедії з великою кількістю жертв сталися на прибуткових шахтах, де впроваджені найсучасніші технічні засоби безпеки. Так, зокрема, шахта ”Краснолиманська”, де в липні цього року загинули 35 гірників, до аварії вважалася цілком успішною. Михайло Волинець, голова незалежної профспілки гірників України в інтерв”ю ”Німецькій хвилі” звернув увагу на сумнівність формули успіху, яку запровадили приватні інвестори на ”Краснолиманській” і яка призвела до трагедії:

”Чому відбулася аварія на шахті ”Краснолиманській”? Там йшла погоня за великим валом видобутку вугілля. Як з боку керівництва шахти, власників, так і шахтарів. Діяла ніби така неписана угода між шахтарями і роботодавцями: роботодавці намагалися отримати надприбутки, а шахтарі хотіли отримати кращу заробітну плату. Їх ставили у такі умови – від кількості видобутого вугілля вони отримували заробітну плату.”

Приватні інвестори зацікавлені у ”стаханівських” темпах видобутку і платять гірникам стільки, скільки вони видали ”на гора”. Якщо працівники дотримуватимуться всіх вимог безпеки, то просто не зможуть прогодувати дітей. Це дуже сумнівна стимуляція виробництва, зауважує експерт.

У Німеччині таку ситуацію уявити неможливо, хоча б тому, що оплата праці є фіксованою і погодинною. При чому зміна починається вже в той момент, коли робітник прийшов на підприємство. Потім він перевдягається у робочий одяг, сідає в автобус, який за кілька хвилин довозить його до місця спуску в шахту. Ще кілька хвилин спускається ліфтом на глибину близько тисячі метрів. Уже під землею йому треба дістатися до вибою, де ведеться видобуток вугілля. До цього місця іноді доводиться долати кілька кілометрів підземними тонелями. В Німеччині, на відміну від України, весь цей час шахтареві оплачується, тому роботодавцеві вигідно якнайшвидче доставити його на місце роботи. На шахтах працюють безпечні і швидкі засоби транспортування.

Михайло Волинець, висловлюючи позицію незалежної профспілки гірників, бачить у запровадженні обов”язкової погодинної оплати праці на шахтах України вирішення багатьох проблем:

"Це не тільки дасть додаткові доходи шахтарям і забеспечить їх сім”ї матеріально. У першу чергу це вирішує питання охорони праці, і насамперед, травматизму, адже Україна за цим показником на першому місці у світі."

Західні експерти просто дивуються, коли чують про умови, в яких українським шахтарям доводиться процювати в ХХІ-му столітті. Хочеться вірити, що безпека самих гірників колись-таки стане, як неодноразово зазначали чиновники в Україні, ”пріоритетним напрямком розвитку галузі”.