На Берлінале побачили українську «Глухоту» | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 14.02.2010
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

На Берлінале побачили українську «Глухоту»

Короткометражний фільм українського режисера Мирослава Слабошпицького «Глухота» полює за «ведмедями» Берлінале. 11-хвилинну соціальну драму з життя вихованців інтернату для глухонімих було відібрано з-поміж 2600 фільмів.

default

Мирослав Слабошпицький у Берліні

Київ, сьогодення. Під будинком-інтернатом капітан міліції силоміць затягує глухонімого підлітка в машину. Грюкають двері і намертво перекривають шлях до можливого порятунку. Наляканий хлопчик опиняється у пастці. За відмову співпрацювати з органами інший правоохоронцеь накидає йому на голову поліетиленову торбину. Допотопні радянські «Жигулі» мало не розвалюються від старості. Мотор спеціально не вимикають, і він жахливо тарабанить на всю вулицю. Підліток щосили пручається, його жорстоко б’ють двоє дебелих перевертнів у погонах і зовсім знесиленого таки змушують написати у блокноті потрібну їм адресу...

Цей сюжет, власне, й ліг в основу 11-хвилинної короткометражки «Глухота» Мирослава Слабошпицького з циклу «Мудаки. Арабески». Ідею відзняти картину із життя глухонімих режисер виносив 12 років. А відзняв все й одразу за один-єдиний день. Переповнена зала берлінського кінотеатру «Сінемакс», де фільм продемонстрували першим з п’яти інших номінантів, почула лише глибоку реалістичну мову кадрів. У картині спеціально нема ані слів, ані музики чи титрів.

Спілкування не словами, а емоціями

«Просто я дуже хотів зробити кіно без слів, тому що, як ви знаєте, люди спілкуються не словами, а емоціями, якимось іншими речами. Це для мене принципова річ, і я радий, якщо мені це вдалося», - розповів «Німецькій хвилі» Мирослав Слабошпицький. Режисерові вже другий рік поспіль випала честь представляти на Берлінале Україну в конкурсній програмі. Минулоріч це була короткометражна стрічка «Діагноз».

Загалом таке буває рідко, але, схоже, члени відбіркового журі прихильні до робіт режисера: «Сьогодні до мене підходили «відбірники», казали, що вітають з гарним фільмом і чекають мого повнометражного фільму. У мене не було ніяких знайомств. Єдине знайомство – я зняв хороший фільм «Діагноз».

Якщо бюджет «Діагноза» становив 30 тисяч доларів, то на «Глухоту» було витрачено лише 300 євро, додає Слабошпицький і наголошує, що державною допомогою в обох випадках, на жаль, і «не пахло». Усього на Берлінале «Глухоту» покажуть ще тричі. Однак уже після першого показу цієї суботи думки глядачів на виході з кінозалу розділилися.

«Чужа мова в чужій матерії»

«В українському фільмі сюжет, на мою думку, дуже зрозумілий, - каже один з глядачів. - Картини також дуже виразні, цікавий підхід щодо показу різних щаблей суспільства, як з ними обходяться. Мені було все цілком зрозуміло і без титрів, тому, на мою думку, фільм дуже добрий».

«Чужа мова в чужій мові в чужій матерії – це якраз те, що вражає в цьому фільмі, - каже інший відвідувач. – Звісно, це моя інтерпретація і я не знаю, чи вона дійсно відповідає фільмові».

«Потрібно в усіх фільмах, зокрема на Берлінале, знайти «золоту середину» між тим, щоб він сподобався журі, і між тим, щоб він сподобався глядачам. Український фільм саме такий, тому я вважаю, що шанси доволі великі».

В Україні «Глухоту» обіцяють продемонструвати в Київському товаристві глухонімих незадовго після закінчення фестивалю. Після такої прем’єри фільм стане доступним і для інших українських глядачів. Чи отримає Україна цьогоріч Золотого або ж Срібного берлінського ведмедя, стане відомо з вердикту журі у вівторок, 16 лютого.

Автор: Андрій Вовк

Редактор: Христина Ніколайчук