1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Європа

Найстаріша політична партія в світі святкує ювілей

Соціал-демократична партія Німеччини - найстаріша демократична партія світу. 150 років - шлях від партії робітників до сучасної політичної сили, котра відстоює принципи соціальної держави.

Найстаріша демократична партія світу засновувалася ще в ті далекі часи, коли безправні робітники лише починали повставати проти підприємців. Величезну роль в організаційному та політичному підсиленні цієї боротьби відіграв Фердинанд Лассаль. 23 травня 1863 року син заможного комерсанта став рушійною фігурою в заснуванні Загальнонімецького об'єднання робітників у Лейпцигу. Нині Лассаль вважається одним із засновників соціал-демократичного руху, котрий до кінця ХІХ століття розвинувся у Соціал-демократичну партію Німеччини (СДПН).

Освіта - це влада: засновник СДПН Фердинанд Лассаль

Освіта - це влада: засновник СДПН Фердинанд Лассаль

Завдяки об'єднанням робітників незаможні поденники передусім отримали можливість для політичної та професійної освіти. Більше половини німців тоді були неписьменними, а вільного виборчого права не існувало. Колишній голова СДПН Франц Мюнтеферинґ полюбляв згадувати історію про десятьох робітників, котрі крутили сигарети: "Дев'ять працювали, а один сидів перед ними і читав книжку, яку вони разом придбали для того, аби отримати хоч якісь політичні та суспільні знання". Обіцянка Лассаля про те, що піднятися по соціальній драбині можна буде через освіту, і досі вважається одним із головних принципів СДПН.

Переслідування та радикалізація

За часів Німецької імперії, першої німецької національної держави, котра проіснувала з 1871 до 1918 року, робітнича партія перетворилася на масову. До її лав входило близько мільйона членів, а під час виборів вона отримувала третину голосів виборців. Соціал-демократи були настільки успішні в політичному сенсі, що тодішній рейхсканцлер Отто фон Бісмарк у 1878 році заборонив їх так званим "винятковим законом проти соціалістів". У наступні 12 років близькі до профспілок соціал-демократи піддавалися гонінням та були змушені емігрувати.

Сцена обшуку під час переслідування соціалістів у 1879 році

Сцена обшуку під час переслідування соціалістів у 1879 році

Переслідування призвели до радикалізації частини партії. Дедалі більше соціал-демократів захоплювалися ідеями революційного марксизму, прагнули до насильницького повалення правлячого режиму та створення нової політичної системи без класових відмінностей і приватної власності. Тож до кінця Першої світової війни у листопаді 1918 року це призвело до неминучого розколу робітничого руху на прихильників реформ та революціонерів. Після оголошення про зречення престолу останнього німецького імператора Вільгельма ІІ обидва соціал-демократичні табори 9 листопада 1918 року паралельно виступили з різними заявами про заснування різних республік: одні - навколо Філіппа Шайдеманна - заявили про створення помірної демократичної республіки, інші - прихильники Карла Лібкнехта - наполягали на соціалістично-комуністичному варіанті.

Веймарська республіка, котра проіснувала з 1918 до 1933 року, заснована помірною соціал-демократичною більшістю, була політично нестабільною. Важке економічне становище визначали гіперінфляція та масове безробіття. Слабкі демократичні структура не могла протистояти підйому націонал-соціалістів на чолі з Адольфом Гітлером. Усі 94 депутати від СДПН у тодішньому парламенті 23 травня 1933 року проголосували проти "Закону про надзвичайні повноваження", який надав Гітлерові абсолютну владу і припинив існування демократії в Німеччині, - тоді як решта партій проголосували за цей закон.

Від робітничої до народної партії

Після закінчення Другої світової війни СДПН перетворилася на ліву народну партію, котра у післявоєнні роки значно змінилася. У той час, як представники консервативних політичних сил, перебуваючи при владі, забезпечили Німеччині економічне диво за капіталістичними правилами, СДПН відкоригувала свою антикапіталістичну позицію. У "Ґодесберзькій програмі" 1959 року партія оголосила себе прихильницею ринкової економіки, проте із сильною соціальною складовою.

"Велика коаліція" 1966 року ознаменувала початок десятиліття впливу соціал-демократів на повоєнну німецьку політику. Члени СДПН різних поколінь сприяли закоріненню в німецькій соціальній державі загального та рівного виборчого права, виборчого права для жінок, запровадження восьмигодинного робочого дня та підвищення ролі профспілок. А соціал-демократичний федеральний канцлер Віллі Брандт, починаючи з 1969 року, спрямував свої зусилля передусім на примирення із соціалістичними країнами Східної Європи.

У 1971 році Брандт отримав Нобелівську премію миру після того, як став на коліна перед пам'ятником героям Варшавського гетто. Таким чином німецький канцлер символічно вибачився перед польським народом за злочини нацистської диктатури.

Жест, який приніс найвідомішому німецькому соціал-демократові Віллі Брандту Нобелівську премію миру

Жест, який приніс найвідомішому німецькому соціал-демократові Віллі Брандту Нобелівську премію миру

Народна партія поміж кризою і новим початком

Як напередодні, так і після падіння Берлінського муру у 1989 році СДПН не могла значно впливати на політичне життя в Німеччині, адже до 1998 року перебувала в опозиції. Зміна уряду та прихід до влади соціал-демократичного канцлера Ґергарда Шредера додала партії сил для відновлення.

Шредер перетворив колишню робітничу партію СДПН на партію "нової середини", за яку могли голосувати і наймані працівники, і люди вільних професій, і робітники, кількість яких у Німеччині скорочувалась. Високий рівень безробіття та економічна рецесія підштовхнули соціал-демократів до радикальної перебудови соціальної системи та ринку праці Німеччини. Вони почали втілювати в життя програму рефом відому під назвою Agenda 2010. Традиційні суспільні прошарки, котрі голосували за СДПН, зокрема промислові робітники та ті, хто мало заробляє, почали відвертатися від партії. Це призвело, особливо після закінчення канцлерства Ґергарда Шредера у 2005 році, до тривалої кризи ідей серед соціал-демократів.

Проте на думку багатолітнього члена СДПН Ергарда Епплера, ідеї, котрими керувалися засновники партії, сьогодні актуальні як ніколи. За його словами, завданням соціал-демократії має бути перебудова ринку, який і в ХХІ столітті повинен гармонійно поєднуватися з демократію, а не навпаки - визначати правила гри для неї.