1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Найдавніший ритуал людства. У сучасній обробці.

Великдень. Сорок днів посту позаду. Душа тішиться, шлунок також: на столі - солодкі паски, писанки, жирна печеня... Але для люксембуржця Роже де Бекера свято – не привід відмовлятися від щоденного меню.

default

Спочатку він зважує горіхи:

„Тепер зернові. У них дуже багато клітковини. Чотири грами пшеничних пластівців. Стільки ж ячмінних та житніх. 17-18 грамів подрібненого насіння льону...”

Мюслі з кисломолочною сумішшю на перше, зварена городина з шматочком пісної риби чи м’яса на друге, на третє – порція горіхів із твердим сиром. Усі ці 1800 калорій Роже де Бекер з’їдає за один раз. До наступного приймання їжі, за 24 години, можна пити тільки воду. І так протягом ось уже двох років:

„Сказати, що я наїдаюся вдосталь, було б неправильно. Бажання пожувати ще щось, поласувати наявне завжди. Без залізної дисципліни такої дієти не витримаєш. Але мета варта того: я хочу здорової старості – без гіпертонії, склерозу, діабету, катаракти, глухоти...”

57-річний чоловік важить рівно 57 кілограмів. Для його зросту – це межа, опускатися нижче якої не порадить жоден із лікарів. Роже де Бекер запевняє, що він почувається здоровим, як ніколи:

„Раніше так не було. Щороку - грип, застуди. Відтоді, як я перейшов на дієтичне харчування, я забув про нежить і про температуру. Імунна система зміцнилися. Нормалізувався й кров’яний тиск.”

Піст належить до одного з найдавніших ритуалів людства. Майже в усіх релігіях часткова або цілковита відмова від їжі вважається найдієвішим засобом для очищення душі й тіла. Гіппократ та Парацельс лікували голодом численні недуги. „Ненажера риє собі могилу зубами”, „Хоч би хто був батьком хвороби, її мати – надмірна їжа”, навчають прислів’я різних народів світу. Позитивний тисячолітній досвід, однак, досі не є науково доведеним чинником. Попри інтесивні дослідження в цьому напрямкові. Геронтолог університету штату Вісконсин Ричард Вайндрук:

„Наші досліди показали: якщо зменшити калорійність раціону мишей на третину, приблизно на стільки ж збільшується тривалість їхнього життя. Навіть за максимально припустимого скорочення калорій, на 50-55 відсотків, це співвідношення зберігається. Причому гризуни не лише живуть удвічі довше, а й триваліший час залишаються біологічно молодими, тобто, їхні організми протидіють типово старечим хворобам серцево-судинної системи, гормонального обміну, а також злоякісним новоутворенням.”

Ричард Вайндрук та його американські колеги 18 років поспіль спостерігають і за двома групами резус-макак. У першій мавпи можуть їсти скільки завгодно, меню другої обмежено двома третинами від середньої норми калорій. Дослід триває, й поки що невідомо, в якій із груп зрештою виявиться більше тварин-довгожителів. На сьогодні очевидно, що частота захворювань на рак, діабет та аритмію явно свідчить не на користь непомірного харчування. З іншого боку, лікарі недаремно весь час наголошують, що надто суворий піст замість очікуваного оздоровлення може навіть спричинити передчасну смерть. Через брак їжі в нашому організмові спрацьовує закладений еволюцією рефлекс виживання. Він вмикає низку резервних програм, які збільшують тривалість життя для того, аби, за сприятливіших часів, усе таки відбувся процес розмноження. Але зловживати цим природним механізмом дуже небезпечно. Чимало науковців переконані однак, що незабаром ним можна буде скористатися й без виснажливого голодування. „На сьогодні виявлено понад 20 хімічних сполук, за допомогою яких фізіологічний стрес можна симулювати”, - каже співробітниця Інституту імені Макса Планка, професорка біології Єва Бобер:

„І найвідоміша з цих субстанцій – протиоксидант рослинного походження ресвератрол, який міститься, зокрема, в червоному вині. Коли його додати в корм мишам, який складається переважно із самих жирів, у них не розвивається ані артртиту, ані гіпертонії, ані інших хвороб зайвої ваги. І живуть ці тварини так само довго, як і в контрольній групі, що отримувала низькокалорійну їжу. Однак сподіватися, що панацею знайдено, зарано. Досі ніхто з фахівців не може сказати, як впливатиме тривале вживання ресвератролу на організм людини.”

Доцент Гарвардського університету, де надзвичайно інтенсивно працюють над розробкою медичних препаратів проти старіння, біолог Девід Синклер настільки переконаний у цілющих властивостях ресвератролу, що приймає його, не очікуючи наслідків подальших досліджень. Роже де Бекер теж налаштований рішуче й поки що не думає про те, аби хоча б на день перервати свій піст:

„Скажімо так, я вже звик. Раніше така їжа мені напевне не сподобалася б: щодня варена морква, капуста, кукурудза з банки... Жодних соусів чи приправ. Але з часом одноманітність перетворилася на щось приємне.”

Авто-піст: за кермо повертаються не всі

Справжній піст у розумінні церкви означає відмову не тільки від гурманства, а й від інших світських насолод та зручностей. Для переважної більшості німців до останніх безсумнівно належить автомобіль. І попри це, в двох федеральних землях Німеччини - Рейнланді-Пфальці та Саарланді - ось уже десять років поповнюються лави вірних, які вирішують до Великодня бодай частково зменшити особисті рахунки „парникових” гріхів. Євгенія Павленко розповідає:

„Андреас Бауер, представник католицької церкви міста Майнц, закликає всіх водіїв постити як з користю для власного здоров’я, так і для довкілля. Це означає, що авто 40 днів має залишатися в гаражі:

„За допомогою цієї акції ми хочемо мобілізувати людей проти руйнування клімату. Адже рано чи пізно за це доведетсья платити всім. Мені особисто ця ініціатива дуже до вподоби, бо таким чином ми демонструємо: альтернатива є. Навіть у Німеччині, де всі просто зациклені на автомобілях.”

Упродовж десятиліття в авто-постові взяли участь майже 10 тисяч громадян. Лише цього року на „важке випробування”, враховуючи сусідній Люксембург, наважилися дві тисячі вірних. Без жодного контролю з боку церкви, бо той, хто не втримався від спокуси проїхатися раз-другий залізним конем, сповідуватися за це не повинен. Загартовувати волю водіям допомагає комунальна влада Майнца, надаючи щовесни 800 безкоштовних проїзних на користування громадським транспортом. „На всіх їх, звичайно, не вистачає, - каже Андреас Бауер, - тому ми влаштовуємо лотерею. На щастя, багато хто погоджується на автомобільний піст і без заохочення.” Поласувавши святкової неділі писанками та шоколадними яйцями, здавалося б, можна й за кермо сідати зі спокійним сумлінням. Однак робить це далеко не кожен:

„Два роки тому ми замовили наукове дослідження. Експерти дійшли висновку, що майже дві третини учасників акції певним чином змінюють свій стиль життя. Частіше обходяться без авта, а дехто взагалі вирішує його продати. За тижні посту люди переконуються, що мобільним можна бути й без автомобіля.”

Сам Андреас Бауер з екологічних міркувань вступив до так званого „автокооперативу”. Членами його є 300 мешканців Майна, які спільно користуються 13-ма автами, запаркованими в стратегічно важливих точках міста. Резервування відбувається „гарячою” телефонною лінією:

„Алло, добрий день! Моє прізвище Бауер. Я хочу замовити машину, що біля станції метро „Південний вокзал”, від 10.30 до 11-ої години. Вільна? Чудово! Резервуйте!”

Відчинити автомобіль можна магнітною карткою учасника car-sharing Ключ лежить у бардачку. Місячний членський внесок становить усього 10 євро, плюс витрати на бензин. ...Вернерові Гому 86 років. До авто-посту він приєднується щороку. Його старенький Опель так і так виїжджає з гаражу, лише коли треба перевезти якісь габаритні речі. Зазвичай життєрадісний дідусь віддає перевагу велосипедові:

„Мені ж треба багато рухатися! Велосипедні поїздки зовсім не втомлюють, навпаки. А цей car-sharing мені особисто не підходить. До автомобіля спочатку треба ж якось дістатися, а я мешкаю на околиці Майнца. Для мене це задалеко.”

Депутат Бундестагу, голова партії Союз 90/„Зелені” Клавдія Рот каже, що вона була в захваті, коли вперше почула про ідею посту для водіїв:

„Звісно, за захист клімату мають відповідати уряди, міжнародна спільнота, автомобільна промисловість, яка нарешті повинна пропонувати більше авт із мінімальними шкідливими викидами. Але водночас провина за забруднення атмосфери лежить на кожному з нас. Віддаючи 9 років тому свою машину, я жахливо нервувала: як же мені тепер бути? Але усвідомлення того, що активне життя без автомобіля цілком можливе, прийшло дуже швидко.”