1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Міце Шиндлер, або в пошуках справжньої полуниці

Клаусові Ольбрихту можна позаздрити. Улітку він з’їдає щодня до трьох кілограмів полуниць. І не якихось-там, а найсолодших, найдухмяніших.„У мене справді дуже смачна робота, - погоджується селекціонер. – Одні ягоди мають присмак чорної смородини, другі - груші.

default

Але це сорти, які в супермаркети не потрапляють. Те, що там продають упродовж цілого року, лише за виглядом схоже на полуницю”:

„Смаку, на жаль, немає. Ані солодко, ані кисло. Зате ягоди – як на підбір. Наче їх не транспортували за тисячі кілометрів з Іспанії або Ізраїлю, а немовби щойно зірвали. Усе це наслідок так званої промислово цінної селекції. Десятиліттями науковці билися над тим, аби вивести полуницю, яка не псуватиметься в дорозі. Це було головною метою. Інші важливі параметри: великий плід, висока врожайність і зручність при збиранні цих рекордних урожаїв. Смакові якості майже не брали до уваги.”

Клаус Ольбрихт та його колеги намагаються повернути колесо селекції назад. За годину їзди від Дрездена, на мальовничому березі Ельби розкинулися поля Федерального науково-дослідного інституту рослинництва. Просто неба та в теплицях тут ростуть полуниці, які на звичайних грядках уже не знайдеш. „Наш Ноїв ковчег”, - з гордістю каже директор закладу Віола Ганке:

„У генетичному банку зібрано 400 сортів культурних полуниць і понад 180 – лісових. Це спадщина для нащадків і, звичайно, база для наукової роботи. Чимало раритетних екземплярів потрапило до нас з інших країн, але деякі цінні сорти ми відкрили, так би мовити, в себе під дверима. За часів НДР, коли полиці магазинів не були багаті на продукти, полуниці вирощували на кожній дачі. Це врятувало від вимирання, зокрема, такий популярний у 30-х роках минулого століття сорт, як Міце Шиндлер. У західних землях Німеччини про нього давно забули.”

1925-го року директор дрезденської Вищої школи садівництва Отто Шиндлер зареєстрував нову полуницю, яка за ароматом та солодкістю не йшла в жодне порівняння зі сімдесятьма раніше виведеними ним сортами. Ботанік вирішив назвати її так, як він звертався до своєї коханої дружини - „міце”, тобто „киця”, „кицюня”.

„Можна сказати, що донині Міце Шиндлер залишається неперевершеним взірцем, що стосується смаку полуниці. Невеличкі, не більші за малину ягоди є справжньою перлиною німецької селекції. Той, хто хоч раз скуштував Міце Шиндлер, не хотів мати в садку жодних інших сортів. Але в промислових масштабах її ніколи не вирощували,” –

каже Клаус Ольбрихт. Чому, зрозуміло. Ягоди диво-полуниці такі ніжні, що вони стають м’які, вже поки їх донесуть з грядки на кухню. Та й урожайність залишає бажати ліпшого: з одного кущика – приблизно 200 грамів. Виведена в Голландії Ельсанта, наприклад, дає 800. До того ж, її твердіші плоди довго зберігають товарний вигляд. За смаком Ельсанта програє „Киці” Шиндлера за всіма статтями. Однак більшість німецьких фермерів сьогодні це мало турбує. Вони вирощують зручніший сорт і на попит не скаржаться. „Здавалося б, рішення знайдено, - веде далі Клаус Ольбрихт. – Оптимальні кандидати для схрещення – ось вони. Селекціонерам залишається тільки закотити рукави”:

„Ці два сорти були обрані в сподіванні поєднати невибагливість Ельсанти з духмяністю Міце. Але в селекції один плюс один зовсім не обов’язково має означати два. За аромат ягід відповідає, зокрема, така речовина, як метилантранілат. У Міце Шиндлер його вміст наближається до лісової суниці. Але після схрещення трапилося неможливе: три чверті гібридів першого покоління давали ягоди, в яких метилантранілата взагалі не було! У такі моменти добре розумієш, чому до появи на ринку нових культурних сортів у середньому потрібно до десятьох років напруженої роботи.”

Перші садкові полуниці з’явилися внаслідок випадкового схрещення. На початку 17 століття в Європу завезли лугову суницю. А саме, з Нового Світу, з півночі Америки, тому й назвали – віргинська. Століттям пізніше французький офіцер Фрез’є, подорожуючи Південною Америкою, побачив там ясно-рожеві, надзвичайно солодкі суниці, завбільшки, як він писав, „з волоський горіх чи навіть куряче яйце”. Попри тривале плавання Фрез’є пощастило довезти п’ять кущиків додому. Два з них він подарував товаришеві, який розпоряджався на судні прісною водою й дозволяв поливати рослини. Ще один віддав знайомому, четвертий залишив собі, а п’ятий пожертвував Паризькому ботанічному садові. Там нібито й відбулося перезапилення віргинської суниці з південноамериканською. Так з’явилася полуниця ананасна, з якої згодом вивели понад тисячу інших сортів. Однак з часом дві третини з них було втрачено.

Щороку Клаус Ольбрихт вирощує в лабораторії понад 40 тисяч екземплярів „селекційного матеріалу”. На поле потрапляє трохи більше третини полуничних паростків. За сприятливої погоди поміж зеленого листя швидко починають наливатися червоні ягоди. Як це робили й у минулих століттях, ботанік обережно знімає пінцетом насіння з однієї полуниці й кладе його в невеличкий розтин на плоді іншого сорту:

„Я сподіваюся на розподілення, на те, що завдяки селекції ягоди з низьким умістом метилантранілата теж колись стануть духмяними, але при цьому не втратять промислових переваг Ельсанти - резистентності та високоврожайності.”

„Вибирайте полуницю за запахом, і ви ніколи не помилитеся, - радить Клаус Ольбрихт. – Ароматна – майже завжди буде смачною. Недарма ботанічна назва рослини fragaria. Від латинського fragare – духмяніти.” Науковці кведлінбурґського Інституту аналітики рослин установили, що аромат вишні, наприклад, складають дві-три базові речовини, а ось у полуниці їх понад двадцять. Зокрема, запах персика, карамелі, фіалки, трави, але й, як не дивно, голландського сиру та козла. Особливо важливу роль відіграють фуранові сполуки. Без них, кажуть дослідники, полуниця мала б смак картоплі. Як із цієї сумші утворюються улюблені всіма червоні ягоди, залишається черговою загадкою природи... На лабораторному столі лежать графіки ароматичної насиченості. З них добре видно, що в Ельсанти показники коливаються на рівні нуля. У лісової суниці, як-то кажуть, зашкалюють. Недалеко відстає від останньої й фаворитка Клауса Ольбрихта:

„Міце Шиндлер – це прототип смаку. Нинішнього літа ми нарешті отримаємо перші полуниці з гібрида 97-362. Дуже цікаво, як розподіляться якості Міце та Ельсанти цього разу. Якщо ми наближатимемося до бажаного результату, то цифри можна буде нарешті замінити на якусь поетичнішу назву.”

Після завершення робіт на дослідному полі настає не менш важливий етап: аналіз смаку вирощеної продукції. У кведлінбургському Інституті Клаусу Ольбрихту допомогає команда з 15-ох дегустаторів – фахівців з полуниці. Приміщення, де відбувається експертиза, нагадує операційну: навколо столу зібралися люди в білих халатах, перед ними – розрізані на чверті ягоди й склянки з водою – для поліпшення чутливості смакових рецепторів. Інфрачервоне освітлення робить усі полуниці однакового кольору – візуальне враження не повинно впливати на об’єктивність оцінки. Коли дійшла черга до гібрида 97-362, більшість експертів не могла приховати задоволення. Клаус Ольбрихт:

„Ягода має чітко виражений смак. На відміну від інших кандидатів. Я переконаний, що Міце Шиндлер з її унікальним ароматичним букетом стане початком нової лінії промислових сортів, які насправді заслуговуватимуть назви „полуниця.”

За матеріалами німецької преси