1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Міністр переміг, довкілля програло: СО2-сертифікати

З наступного року на європейських біржах з”явиться новий товар - права на забруднення повітря.

default

Лутц Мец, завідувач дослідницького інституту з питань екологічної політики Вільного університету Берліна:

“Торгівля емісійними сертифікатами стосуватиметься всіх європейських теплоелектростанцій та промислових установок зі спалювання енергоносіїв потужністю від 20 мегаватів. Усі вони отримають певні квоти на шкідливі викиди, які можна буде згодом продавати та купувати. В Європейському союзі таких підприємств - близько 6000. Із них 40 відсотків, тобто, 2400 розташовані в Німеччині.”

Іншими словами, з 2005-го року великі підприємства більше не зможуть безкарно викидати в атмосферу так багато мільйонів тонн СО2, скільки їм заманеться. Кожна з країн ЄС визначила національні квоти на викиди. Ця “дозволена” кількість шкідливих газів розподіляється між підприємствами у вигляді сертифікатів. Якщо, наприклад, якась вугільна ТЕС отримає акцій на 10.000 тонн двоокису вуглецю й викине в повітря рівно стільки ж СО2, то не відбуватиметься нічого. Якщо з її димарів у повітря потрапить 11.000 тонн, то доведеться на 1.000 докупити акцій. Скоротить підприємство кількість емісій до 9.000 тонн СО2, зайві сертифікати можна буде продати. Інвестиції в нові очисні фільтри, отже, винагороджуватимуться, а ті теплоелектростанції, які не вкладають кошти в охорону довкілля, повинні будуть за додаткові викиди платити. Начебто, все дуже чесно й повністю відповідає духові ринкової економіки. Адже держава лише контролюватиме дотримування правил торгівлі, ціну емісійних паперів визначатиме біржа.

Поняття торгівлі емісійними сертифікатами вперше з”явилося в протоколі Кіотської конфереції із захисту клімату 1997-го року. Лутц Мец:

“Кіотський протокол - це міжнародна угода, в якій промислово розвинені країни зобов”язалися скоротити свої емісії двоокису вуглецю. Чинності документ поки що не набрав, тому що Росія його досі ще не ратифікувала. США, як відомо, від участі в угоді відмовилися, але решта промислових країн уже ратифікувала цю спільну програму із захисту клімату.”

У Кіото 38 найзаможніших країн світу урочисто оголосили про намір скоротити загальні викиди парникових газів на 5,2% до 2010 року. Утім, реальних кроків для поліпшення стану атмосфери відтоді зроблено дуже мало, зауважують експерти. Кількість шкідливих емісій у більшості європейських країн зростає. Суттєвими успіхами в справі захисту клімату можуть похвалитися лише Німеччина, Великобританія та Люксембург. Від 1990-го року Німеччина скоротила викиди парникових газів на 19% - позитивний баланс, про який інші країни-учасники Кіотської конвенції можуть тільки мріяти. Але саме в німецького уряду виникли найгостріші проблеми з установленням квот на “дозволені” викиди. “Зелений” міністр охорони довкілля Юрген Тріттін наполягав на тому, щоб кількість “безкоштовних” тонн СО2 була визначена таким чином, аби власники німецьких підприємств не спочивали на лаврах і були змушені скорочувати емісію далі. Промисловці, в свою чергу, назвали план “зелених” “ударом нижче пояса”: після того, як 2000-го року вони добровільно взяли на себе підвищені зобов”язання із захисту клімату, від них знову вимагають жертв – і це за умов нинішньої конкуренції та кон”юнктури! Головний виконавчий директор Федеральної торгівельно-промислової палати Мартин Ванслебен:

“Хіба можна вважати серйозною таку екологічну політику, яка опікується тільки зеленими галявинами й нехтує працю, продуктивну працю! Під загрозою опиняться робочі місця в хімічній промисловості, сталеливарній, автомобілебудівній. Хіба можна заради екології ризикувати виробництвом класично німецьких товарів! Ми таку політику підтримувати відмовляємося.”

Не менш емоційно реагували на заяви представників промислових кіл і природоохоронці. Регіна Гюнтер, експерт з питань охорони клімату WWF - Всесвітнього фонду дикої природи:

“Промисловість ненажерлива! Це просто безсоромно! Кожне підприємство хоче отримати так багато сертифікатів, як йому потрібно. Скільки коштуватимуть після цього “повітряні” акції на біржі? Вони не коштуватимуть нічогісінько. Про які дієві механізми скорочення викидів тут може йтися!”

Компромісу все-таки було досягнуто, й він має такий вигляд: на першій, тестовій, фазі емісійної торгівлі німецька промисловість має заощадити 2 мільйони тонн двоокису вуглецю – набагато менше, ніж вимагав міністр охорони довкілля Німеччини. До 2007-го підприємства мають право “безкоштовно” давати в атмосферу 503 мільйони тонн шкідливих викидів щороку, з 2008-го до 2012-го – 495. Додатне сальдо для атмосфери - 10 мільйонів тонн СО2 плюс ті 45 мільйонів, що їх німецькі промисловці пообіцяли скоротити добровільно. Але захист клімату - це не тільки боротьба з димарями заводів, фабрик та електростанцій, на які загалом припадає 60% усіх німецьких парникових викидів. Решта - дорожній рух, малі та середні підприємства, пічні труби опалення. Для цих забруднювачів атмосфери емісійна торгівля непередбачена, але бротися з глобальним потеплінням, не враховуючи так званих “побутових” викидів, теж неможливо. Експерт з питань екологічної політики Вільного університету Берліна Лутц Мец:

“Скорочення емісій до 2005-го року на 25%. Таку мету проголошував для Німеччини канцлер Коль, виступаючи 1992-го року на всесвітньому саміті в Ріо-де-Жанейро. Без того, щоб значно поліпшити теплоізоляцію житла та інших будівель, досягти її було нереально. Утім, і тепер для енергозбереження в побуті робиться ще замало. Своєї “Кіото-мети"- 21% до 2012 - Німеччина, гадаю я, швидше за все, досягне. Зрештою, на сьогодні ми вже скоротили 19%. Хоч з огляду на конфлікт навколо емісійних сертифікатів, стає зрозуміло, що останні два відсотки будуть найскладнішими. Що ж до “надмети” – мінус 40% шкідливих викидів до 2020 року, то наші успіхи залежатимуть від Європейського союзу, який прагне досягти за цей час загального зменшення емісії на 30%.”

Федеральний міністр праці та економіки Вольфганг Клемент упевнений, що Німеччина збереже за собою роль світового лідера в справі захисту клімату. Причому, без такого додаткового друку, як біржа “чистого повітря”:

“Особисто я виходжу з того, що нам торгівля емісійними сертифікатами непотрібна. Німеччина досягла б мети Кіото й без цього ринкового інструмента. Звичайно, треба активно здійснювати природоохоронну політику, але вона не повинна перетворюватися на гальмо для економічного розвитку.”

Експерти Greenpeace та інших природоохоронних організацій докоряють “зеленому” міністрові охрони довкілля, що той не виявив достатньо стійкості в емісійному конфлікті. Наступного року торгівля сертифікатами в Німеччині розпочнеться, але завдяки щедрому розподілові “прав на забруднення повітря” вона практично не торкнеться підприємств сталеливарної, паперової та цементної промисловості, тобто, одних з найбільших отруювачів атмосфери. Не буде потреби звертатися на біржу за додатковими квотами й у більшості вугільних теплоелектростанцій. Юрген Тріттін не зміг домогтися, щоб в основу розподілу сертифікатів лягли норми набагато екологічніших газових ТЕС. “Міністр праці та економіки Вольфганг Клемент переміг майже за всіма пунктами, - каже експерт з питань енергетики Greenpeace Свен Теске. - Але це піррова перемога”:

“Такий захист інтересів енергетичного лобі й, зокрема, вугільного, нагадує відчайдушність самогубця, якому вже все одно, що трапиться з кліматом.”

За матеріалами німецької преси.