1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Між симпатією та нерозумінням: Папа та німці

Цього року Іван Павло ІІ збирався здійснити всього одну закордонну поїздку – до Кельна. Вона стала б його четвертим візитом до Німеччини – країни, де чимало дій Папи часто гостро критикували.

Іван Павло ІІ під час свого візиту до Німеччини у 1980 році

Іван Павло ІІ під час свого візиту до Німеччини у 1980 році

Перше знайомство Кароля Йозефа Войтили з німцями відбулося 1939 року, коли фашистські війська захопили Польщу. Йому особисто довелося пережити усі жахіття гітлерівської диктатури. Але неприязні до нації, представники якої вкинули його батьківщину в полум´я війни, в Папи Римського не залишилося.

Іван Павло ІІ тричі відвідував Німеччину. Коли країна об´єдналася, він розділив радість цієї події з людьми, які декілька десятків років жили по різні боки від Берлінської стіни. У червні 1996 року біля Бранденбурзьких воріт у Берліні поруч із тодішнім канцлером ФРН Гельмутом Колем, Папа виголосив палку промову, в якій прославляв свободу:

”Зачинені Бранденбурзькі ворота символізували поділ країни на дві частини. Коли ж їх нарешті відчинили, вони стали символом єднання, а також свідоцтвом того, що вимогу німецької Конституції щодо об´єднання та свободи Німеччини виконано відповідно до вільного волевиявлення громадян. І справді можна сказати: Бранденбурзькі ворота воістину стали воротами свободи”.

Завершення ”холодної війни” та підняття ”залізної завіси” – у цей процес зробив свій внесок і Іван Павло ІІ. Він, кардинал зі Східної Європи, очолив найбільшу церкву світу. Німцям було за що бути вдячними Папі, але Ватикан цілком міг сприйняти позицію багатьох з них як невдячну. Річ у тім, що багатьох німецьких громадян – не лише протестантів, котрі становлять половину населення країни, але й деяких католиків – обурюють традиції Ватикану, які вони сприймають як застарілі. Німці дорікали Папі, що, мовляв, за 26 років свого понтифікату він нічого не зробив для того, аби реформувати ці традиції. Критику німців, зокрема, викликає ставлення Ватикану до питань сексуальних стосунків: з точки зору більшості представників німецької молоді воно безнадійно відстале й навіть дещо вороже стосовно жінок.

Тож говорити про повне взаєморозуміння між німцями і Ватиканом в останні роки не доводиться. Консервативний кельнський кардинал Йоахім Майснер сформулював це так:

”Представники багатьох націй, що мешкають на цій планеті, високо оцінюють пророчу силу Папи та відчувають до нього вдячність. На жаль, німецькомовні нації є у цьому винятком..."

Багато католиків, що мешкають у лютеранській Німеччині, не підтримували Папу, коли він виступав проти будь-якого насильства, в тому числі й проти насильства над ембріонами. У той же час його протести проти війни в Іраку викликали бурхливі аплодисменти. Але Папу завжди вирізняла послідовність: коли він говорив про захист житття на Землі, то мав на увазі не тільки порятунок цивільного населення Іраку, але й збереження життя немовляти в материнській утробі.

Критику викликало й те, що в період понтифікату Івана Павла ІІ деякі відомі німецькі теологи, які вирізнялися особливою ліберальністю поглядів, були позбавлені можливості викладати в богословських вищих навчальних закладах. У той же час якось оминалося те, що чимало високих постів у німецькій католицькій церкві займали саме ліберальні священнослужителі. За словами Кельнського кардинала Йоахіма Майснера:

”Папа був настільки високоосвіченою людиною, як з півдюжини професорів, і при цьому просвітленим, як дитина, що йде до першого причастя. Його розум йшов не з голови, а, якщо можна так сказати, походив із самого серця. Він був сповнений неймовірної любові до людей та до Бога”.

Сам Папа Римський Іван Павло ІІ завжди дуже приязно ставився до німців. Невипадково у його конклаві налічується як ніколи багато священнослужителів німецького походження.