1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Мустафа Беков – інгушський театральний режисер без інгушського театру

Наш співрозмовник – театральний режисер, який створив свій власний театр. Особливість цієї людини на ім”я Мустафа Беков полягає в тому, що він – за національністю інгуш, і театр він організував інгушський, у місті Грозний. Приміщення театру було знищено під час першої чеченської війни, а сам Беков приїхав до Німеччини, де також організував власну театральну студію і продовжує свою театральну справу. Одна

Грозний, зруйнований війною

Грозний, зруйнований війною

к наша розмова з інгушським режисером стосувалася більше не його творчих планів, а того, що йому довелося пережити в Чечні, його бачення нинішньої ситуації в Чечні та Інгушетії, а також чеченської та інгушської діаспори в Німеччині.

За словами Мустафи Бекова, вирватися з пекла війни й таборів для біженців на Захід удалося дуже небагатьом. За його словами, Західна Європа і, зокрема, Німеччина, закрилася від чеченців та інгушів, та й взагалі від кавказців:

"За Женевською конвенцією, усі вони повинні були без особливих проблем отримати статус біженців, але процеси тривають роками. Чеченці та інгуші справді ризикують життям, якщо їх депортують на батьківщину. Німеччина взагалі ставиться до іноземців з певним застереженням. Але мені доводилося возити на лікування до Німеччини чеченських дітей. І мене вражало, наскільки швидко чеченські діти оволодівали німецькою мовою. У Бремені, Бремерхафені, Ессені чеченські підлітки – найкращі учні в своїх класах".

Але, каже Мустафа Беков, чеченці, а тепер й інгуші мають у Росії імідж бандитів та терористів. І цей негативний імідж легко транспортується до Європи:

”Найгірше те, що й на заході існують журналісти, які повторюють кліше російського офіциозу. Я – інгуш, і я бачив, як чеченці відновлювали свою республіку після повернення з Казахстанського заслання 1957 року – аж до початку війни 1994 року. Чеченці – не бандити. Це працелюбний народ, що звик працювати від рана до рана. Але вони – й свободолюбний народ. Звичайно, після руйнувань та вбивств останніх років багато людей стали озлобленими. Однак злочин, скоєний у Беслані, став для чеченців та інгушів, у тому числі для тих, хто живе в Німеччині, таким самим шоком, як і для решти нормальних людей. З поки що не розслідуваного жахливого злочину в Беслані російські власті намагаються витягти політичний капітал, повністю ізолювавши при цьому чеченців".

На думку Мустафи Бекова, у Росії – не лише офіційні власті, а й багато звичайних людей, вже об”єднали всіх кавказців в "особи кавказької національності”, а от самі кавказці поки що не об”єдналися.

”Як у Росії, так і на самому Кавказі, розповсюджені різноманітні версії того, що відбувається. За одними криються ”теорії змови”, інші виглядають правдоподібніше. В інгушетії, наприклад, розповсюджена думка, що подальша дестабілізація на Кавказі потрібна Путіну, він нарешті здобув підтримку всього світу. А головне – можливість перенести вогонь війни на Південний Кавказ, щоб у жодному випадку не дати домовитися Азербайджану, Вірменії та Грузії”.

Бо інакше, зазначає режисер, це доло б можливість постачати на Захід каспійську нафту в обхід існуючих російських маршрутів.

”Спадкоємність насильницької політики на Кавказі - от головне нещастя, яке з 1994 року переживає корінне населення цих місць. Коли я говорю про спадкоємність російської політики на Кавказі, я маю на увазі історію, починаючи з першої російської кавказької війни 1840 року”.

Мустафа Беков нагадує, що за радянських часів, коли в СРСР панувала дружба народів, не існувало інгушського національного театру. Був чечено-інгушський, де вистави йшли чеченською мовою, але жодної вистави інгушською мовою не було.

”Коли 1985 року я повернувсядо Грозного, я почав створювати разом з акторами-інгушами інгушський національний театр. Це спричинило хвилю обурення в обкомі партії, аж до ЦК КПРС. І потрібно було докласти багатьох зусиль, щоб 1988 року створити цей театр юридично. Звичайно, створення театру – це не лише будівництво приміщення чи просто указ, було зроблено багато чого ще. Ну а 1991 року все це розвалилося”.