1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Політика й суспільство

Мрії про українське море у німецькій столиці

Їдучи з 10-денною туристичною візою у Німеччину, українка Марина і не підозрювала, що залишиться у цій країні на цілих десять років. Без перспективи повернення на батьківщину.

Жінка миє вікно

Українка не проти виконувати непрестижну роботу, коли відчуває повагу до себе

Маленька тендітна фігура, стильна коротка стрижка і доглянуте відкрите обличчя. Чорна футболка і темні брюки. Виділятися з натовпу 47-річній блондинці не можна: уже десять років Марина (ім'я змінено – ред.) живе у Німеччині нелегально, без дійсної візи і дозволу працювати. За вікном старого берлінського будинку похмуро. Не по-літньому холодний дощ все ніяк не припиняється. Марина, зіщулившись, вмощується у куточку на дивані, поряд з величезним плюшевим ведмедиком і починає свою розповідь.

Плюшевий ведмедик сидить на дивані

Коли вона у 2000-му вперше приїхала до Берліна за кілька днів до Нового року, німецька столиця зустріла її морозами і снігом, згадує жінка. Тоді їй виповнилося 37 років, і вона вперше була за кордоном, адже у часи Радянського Союзу Марина працювала на одному з заводів оборонної промисловості на півдні України, а значить, була "невиїзною". Каже, у ті часи жилося їй досить непогано: молодий спеціаліст з військової радіотехніки заробляла більше середнього, могла безбідно утримувати сім'ю і щороку відпочивати на морі.

Нещаслива доля оборонної промисловості у незалежній Україні стала знаковою і для майбутнього Марини та її родини. Коли завод припинив своє існування, жінка змушена була забути про свою престижну спеціальність і піти працювати "звичайним продавцем побутової техніки". З кожним днем фінансовий стан сім'ї погіршувався, а розповіді знайомих все частіше наштовхували Марину на одну думку: "А чому б і мені не поїхати на якийсь рік за кордон і заробити трохи грошей? Адже донька потроху підростає, і незабаром потрібно буде десь її вчити…"

Перші випробування

Паспорт з туристичною візою на десять днів, 20 дойчмарок у кишені та адреса, за якою слід чекати у Берліні, - все, що було у Марини і її подруг по нещастю для початку "кар’єри" у Німеччині. У той час лише по цьому ж каналу у Берлін з Києва щодня прибували потягом десятки українських жінок, розповідає Марина. "Ні, страшно мені не було, - запевняє вона. – Я ж уже зріла жінка і нікуди б не поїхала, якби не була впевнена, що мені нічого не загрожує. Я знала, що їду не в гарем і не на панель, а на роботу в сім'ю".

От-тільки з сім'єю Марині, схоже, не пощастило: літня пара німців буквально знущалася над українкою, попередньо відібравши у неї паспорт, щоб вона не втекла. Щоправда, тікати Марині було нікуди. Німецькою мовою жінка не володіла, друзів і знайомих у Німеччині в неї не було. Першу зарплату – 600 марок – відразу довелося віддати посередниці, яка доставила її у німецьку сім'ю. "Їсти вони мені дозволяли лише те, що лежало на другій полиці у холодильнику: упаковка сиру, сирі курячі стегенця, які мені ніде і ніколи було приготувати, і два шматочки твердого сиру", - пригадує Марина. Розповідаючи про свої поневіряння, Марина помітно нервує, обіймає, притиснувши до грудей, свої коліна, ніби намагаючись відгородитися від усіх тих принижень, які їй довелося пережити. На щастя, працювала вона у цьому місці лише місяць. Марині вдалося зв’язатися з посередницею, яка знайшла їй інших працедавців.

Другий шанс

Немовля на руках у жінки

Німці довіряють їй найдорожче

Пропрацювавши домогосподаркою ще майже рік в іншій родині, Марина нарешті розрахувалася з боргами в Україні і почала працювати "на вільних хлібах". У наступні роки вона зуміла вивчити мову і налагодити контакти з багатьма німецькими сім'ями, які не лише охоче користуються послугами Марини з прибирання квартир, а й довіряють їй найдорожче – своїх дітей. "Я працюю в інтелігентних сім'ях, і мені дуже подобається їхнє ставлення до дітей, - ділиться враженнями Марина. – Вони у німців – на першому місці".

Далеко від власної родини жінка переосмислила багато речей. Донька давно вже виросла і закінчила університет у Києві. Кілька разів дівчина навіть відвідувала маму у Німеччині. Лише переконавшись на власні очі, як тяжко мати заробляє гроші, донька зуміла по-справжньому оцінити ту допомогу, яку усі ці роки надавала своїй родині Марина. Здавалося б, можна вже повертатися додому, щоб нарешті побачити друзів і рідних, поїхати до Чорного моря, про яке так мріє Марина, і просто вперше за десять років відпочити тілом і душею. Утім, майбутнього для себе в Україні жінка не бачить.

"Робота завжди знайдеться"

Берлінський краєвид: Шпрее і Бундестаг на горизонті

У Берліні Марині не вистачає рідних і... моря

"Тут я не можу дозволити собі стільки ж, як заможні люди у Німеччині, проте я відчуваю себе захищеною і можу нормально харчуватися, оплачувати своє помешкання і навіть тримати вдома улюблену домашню тваринку. За рівнем життя я на дві-три сходинки вище, ніж якби була в Україні". Робота у Німеччині завжди знайдеться, переконана Марина. Вона не розуміє, чому молоді німці часто сидять вдома і п'ють пиво, виправдовуючись тим, що немає роботи, чи ще гірше – тиняються в метро, випрошуючи у перехожих дрібні гроші.

Звичайно, жити, весь час побоюючись перевірки поліції, не зовсім комфортно, визнає Марина. Скористатися своїми правами, будучи нелегалом, іноді й зовсім неможливо. "Але почуття власної гідності я зберегла", - каже жінка. Коли люди поважають її і ставляться, як до рівні, вона не проти виконувати непрестижну в очах німців роботу. Про повернення додому українка намагається взагалі не думати: "Поки що мені тут добре. Дав би Бог здоров'я, і буде ще краще!" 

Автор: Тетяна Бондаренко
Редактор: Євген Тейзе

DW.COM

Також за темою