1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Молодь спілкується зі свідками війни

Через 60 років по закінченні війни група молодих людей – німців, поляків та українців – шукає свідків тих буремних часів, аби послухати їхні опівіді. Зустрічі відбулися спершу в Дюсельдорфі, потім Ольштині й на завершення – в українському Рівному. Щоразу новий погляд на ті далекі події, щоразу новий досвід, що, як мозаїка, дозволяє скласти загальну правду про події Другої світової війни.

Багато молодих учасників зустрічей вже тривалий час займаються темою Другої світової війни. Дехто – суто з цікавості, дехто – з поваги до історії своє родини. Зрештою й команда молодих слідопитів підібралася із досить специфічних регіонів. Зокрема учасники-поляки – це мешканці колишньої Східної Прусії, а українці прибули з регіону, де народилася Українська повстанська армія, тобто з Волині.

У розмові з кореспонденом «Німецької хвилі» всі учасники групи висловили своє неймовірне задоволення від поїздок і проведених розмов зі свідками війни. Так українка, котра мешкає в Польщі, Наталя Манкут розповідає:

«Про ці історичні події мені говорили ще мої діди. Але те, що я почула вчора та сьогодні значно примножило мої знання про цю тему.

Чи не кожен свідок війни у розмові з молодими дослідниками повідомив, що війна забрала когось із його сім»ї. Особливо вразило молодих слідопитів почуте про те, як багатьох людей, котрі пережили лихоліття війни, німецької окупації, концтаборів, радянська влада відправляла до фільтраційних таборів у Сибіру. Так, зокрема, у розмовах брала участь 80-річної Галини Петренко-Кухарчук, котра 1950 року була засуджена до 15 років таборів. Молода німкеня Клаудія Шмідт не могла без хвилювання згадувати її розповідь:

«Вона випромінювала не мене неймовірну енергую гідності в своєму віці. Я запитувала себе, як може випромінювати стільки добра хтось, котрий стільки натерпівся у житті. Для мене дуже багато запитань залишилися відкритими. Зокрема, як можна відійти від таких душевних травм, як вона собі дає з цим раду?»

Але молодим дослідникам бракувало часу, аби детально ознайомится з долею кожного свідка війни. Доводилося тематизувати розмови за різними аспектами. Окремою темою стали розповіді учасників воєнних дій, наприклад про криваві бої за Кеніґсбергську фортецю. Німецькі учасники дискусій зізналися,що вперше зістрілися з ветереами Червоної армії. Німкеня Ганна Тешнер ділиться враженнями про розповідь, почуту від 78-річного ветерана Червоної армії:

«Коли я почула, що він був червоноармійцем і воював у Східній Прусії, то мене охопили досить незвичні почуття. Я про себе подумала: він належить до тих людей, котрих колись жахалися мої дід і бабуся, ховалися від них, мусили утікати».

Після помаранчевої революції в листопаді-грудні 2004 року інтерес західноєвропейців до України почав стрімко зростати. І не лише до актуальних подій, а й до історії. Так молоді німці з неймовірною цікавістю слухали в Рівному розповіді про Українську повстанську армію, яка воювала як проти Вермахту, так і проти Червоної армії, за незалежну Україну. Молодий німець Себастян Крафт говорить:

«Мені тепер стало відомо, що конфлікт, який розгорівся минулого року має свої глибокі корені в історії боротьби за українську незалежність. Багато людей свою мрію про незалежність пронесли через ціле життя».

Дискусії в українському суспільстві про визнання учасників УПА воюючою строною тривають і понині. Не стихали вони й в час святкувань 9 травня. Але виглядає на те, що дебати ці глибоко засіли в зачарованому колі, і якоїсь розв»язки на обрії не видно.

Але такі дискусії на історичні теми потрібні ще й для розуміння актуальних подій. «Через вчора зрозуміти сьогодні» - такий епіграф можна було дати зустрічам молодих людей із Німеччини, України та Польщі зі свідками війни. Молодий поляк Рафаль Прухніцкі, намагаючись підбити підсумок розмов, зазначив:

«Не важливо, чи це був німець, поляк чи українець. Вони всі пережили те саме. Вони втратили свої сім»ї, свій дім. Війна – це щось жахливе. Ці люди відчули це на власній шкірі, вони бачили це, й вони не хотіли б, щоб це повторилося, щоб справа знову не дійшла до війни. Вони бажають навчити нас тому, як не вчинити тих помилок, яких допустилися вони».

Любомир Петренко, Юлія Елверс

Також за темою