1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Менестрелі з вищою освітою

Менестрелі зі слов’янськими іменами та дипломами консерваторій стали вже звичним явищем на вулицях Берліна чи Кельна.

default

Дехто вважає, вони додають неповторного шарму німецьким вулицям. Декого вулична музика дратує як явище. А як ставляться до свого заняття самі менестрелі? Що це – стан душі чи спосіб заробити гроші? Своїми історіями з нами поділилися кілька музикантів з України.

Поспішаючи у справах через центр Бонна, я почула звуки знайомих інструментів: цимбали, сопілка, скрипка... Навколо музикантів зібрався чималенький натовп перехожих, що для робочого дня було не дуже звично. Те, що ансамбль слов’янський, я не сумнівалася, але що виконавці саме з України, впевнилася лише після того, як прочитала на обгортці компакт-диску, виставленого поруч з футляром, у який кидали гроші, – „Високий замок”.

Як з’ясувалося, учасники ансамблю Львівської філармонії „Високий замок” мають чималий досвід виступів за кордоном: вже понад вісім років вони гастролюють у Німеччині, Бельгії, Нідерландах. Більшість своїх концертів на запрошення різних громадських організацій вони дають у залах або церквах. Вуличні ж виступи для них – діяльність, так би мовити, паралельна, однак не менш відповідальна. Художній керівник ансамблю Андрій Яцків знає, чим привабити перехожого:

„Перше, на що людина звертає увагу, – це професіоналізм. Тому, ми, виконуючи музику, ставимося до цього на сто відсотків відповідально. Вулична музика позбавляє будь-яких обмежень. Ми граємо і класику, і фольк, трохи джазу. Невипадково загальна назва нашої концертної програми – „Strauss der bunten Träumen” („Букет барвистих мрій”). Це музика, яка може сподобатись як старшій пані, так і закоханій парі, хлопцям, що просто проходять повз, чи якомусь поважному панові”.

Музикант, що грає на вулиці за гроші, – не божа птаха, яка співає, де їй заманеться. Хто, де і коли може музикувати, визначено спеціальними правилами, які кожне місто встановлює для себе окремо. Влада Бонна, приміром, у цьому плані досить ліберальна, розповідає керівник відділу, який відповідає за порядок на вулицях Бонна, Гаральд Боршер:

„Кожен, хто вміє грати: чи то учень зі своїм інструментом, чи то професійна група - всі, хто бажають виступити на вулиці, всі сердечно запрошені прикрасити собою центр Бонна.”

Але, додає одразу Боршер, слід дотримуватися кількох правил. По-перше, не заважати рухові вуличного транспорту. Тому музиканти облюбовують зазвичай пішохідну центральну частину Бонна. По-друге, не грати на одному місці довше, ніж 30 хвилин:

„Люди, які мешкають по-сусідству, повинні бути захищені. Не від фальшивої гри – вулична музика сприймається досить толерантно. Просто кожен має право на спокій, тому-то вуличним музикам наказано змінювати місце музикування кожні 30 хвилин.”

По-третє, часове обмеження: грати можна з 9-ої ранку до 13-ої та з 15-ої до 22-ої години вечора – знову ж таки, щоб мешканці міста мали спокій під час обідньої перерви та в нічний час. По-четверте, електричні підсилювачі заборонені, дозволена лише жива музика. Для порушників цих правил, передбачена протидія:

„Ми маємо спеціальну службу, яка відвідує центр міста та контролює дотримання правил. Якщо ж вуличні музики не дотримуються встановлених обмежень, їм буде досить привітно, але чітко на це вказано.”

Крім того, за задоволення виступати на вулиці доводиться платити. Музикантам необхідно мати спеціальний дозвіл від міської влади. У середньому це коштує музичним колективам до чотирьох осіб 35 євро на день, більшим – 70 євро. Якщо внески сплачені, дозволи, зазвичай, видають без проблем. Щоправда, термін його дії, як правило, один-два дні. Тож, після закінчення цього терміну слід робити запит на новий дозвіл і знову платити внески. Звісно, можна спробувати обійти закон, але навіщо, - вважає керівник ансамблю „Високий замок” Андрій Яцків:

„Я не бачу проблеми в тому, що такі дозволи існують. Вони передусім пов’язані з тим, щоб місто не було перенасичене вуличною музикою.”

Музикант на вулиці залежний як від погоди, так і від настрою перехожих, економічної ситуації в країні й навіть від трамвайного руху: деколи скрегіт гальм просто заглушає живу музику. Усі ці фактори пропорційні й винагороді. Щоправда, музиканти не охоче говорять про бодай середню суму заробленого на вулиці. Кажуть, щодня по-різному: хтось може 5 центів кинути, а хтось і сто євро. Роману, музиканту зі Львова, котрий вже кілька років грає на вулицях Р., заробітку, приміром, вистачає, щоб утримувати дружину та доньку:

„Якщо я виходжу суто для того, щоб заробити, то граю приблизно сім годин на день. І за сім годин у добрий день можна заробити вісімдесят, часом навіть сто євро. А можна повернутися додому і з двадцятьма...”

Тішить і те, що музиканти не змушені платити податків зі своїх вуличних заробітків. Свого часу таке рішення ухвалив Європейський суд з прав людини.

Але найчастіше проблеми, що дошкуляють менестрелям, походять не ззовні – вони радше внутрішнього характеру. Це комплекси, які змушують думати, що про мене подумають люди, чи гідно мені, людині з вищою освітою, грати на вулицях. Пригадує керівник Камерного оркестру Державної музичної академії ім. Лисенка професор Артур Микитка:

„У мене до цього питання ставлення двояке, але в будь-якому випадку позитивне. Тому що бував за кордоном, бачив, чув, і навіть ми самі виступали з камерним оркестром - щоправда, в такому місті, як Байройт, де навіть на вулиці виступати престижно. Це не є якась дешева музика, це майстерне виконання, котре є навіть свого роду пропагандою нашої країни, нашого високого мистецтва. Захід воно тільки прикрашає, особливо туристичні міста”.

  • Дата 12.11.2005
  • Автор Христина Ніколайчук, Лідія Мельник
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/APA7
  • Дата 12.11.2005
  • Автор Христина Ніколайчук, Лідія Мельник
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/APA7