1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

„Матч смерті”, якого не було

Влітку 1942 року в окупованому Києві полонені радянські солдати грали з німцями у футбол. Вони виграли і поплатилися за це життям. Ця історія відома з радянських часів як „матч смерті”. Реальні події були менш героїчними, але не менш трагічними, каже німецький документаліст Клаус Бреденброк, фільм якого вийшов на екрани в Україні.

default

45-хвилинна стрічка розповідає про історичний матч між командою „Старт” київського хлібозаводу та командою німецьких зенітників „Flakelf“. У складі „Старту” грали професіонали: колишні футболісти клубів „Динамо” (Київ) та „Локомотив”, які потрапили в полон.

Перша зустріч відбулася 6 серпня 1942 року. Українці виграли її з розгромним рахунком 5 : 1. Через три дні німці зібрали на матч-реванш посилену команду, але знову програли, цього разу 5 : 3. Саме цей поєдинок у Радянському Союзі пізніше назвали „матчем смерті”, після якого футболісти нібито були розстріляні.

Клаус Бреденброк не розуміє, навіщо радянська влада поширювала неправду. Роки німецької окупації в Києві були достатньо жахливими, й вигадувати факти не було потреби, каже німецький журналіст.

Насправді загинули четверо з одинадцяти гравців „Старту”. Німці дізналися, що мають справу з футболістами „Динамо” (Київ) – клубу, що був під опікою НКВС, і заарештували їх. Одного, Миколу Коротких, що нібито був радянським агентом, закатували в гестапо. Ще трьох – Олексія Клименка, Івана Кузьменка та Миколу Трусевича, розстріляли в ході каральної акції в концтаборі „Сирець” через півроку після матчу.

Але безпосереднього зв’язку між їхньою смертю та перемогою над німецькими зенітниками німецький документаліст не знайшов.

„Розповіді очевидців вказують на те, що для такого твердження немає підстав. Ігри відбувалися загалом у нормальній обстановці, яка була навіть більш дружньою, ніж деякі футбольні матчі сьогодні. Загрозливої атмосфери, про яку багато писали, очевидно, насправді не було”.

Яскраве підтвердження тому – архівне фото, зроблене після матчу. На чорно-білому знімку посміхаються і німці, й українці. Клаус Бреденброк:

„Для мене, як для людини яка народилася після війни, не зрозуміло, чому такі матчі взагалі відбувалися – поруч з концтабором „Сирець” та Бабиним яром. Я не хочу робити якісь моральні висновки, але для мене цей феномен має щось дуже дивне. Адже з одного боку концтабір, в якому щодня вбивали людей, і зовсім поруч – „нормальне життя”, футбол”.

Сьогодні він каже, що зрозумів. Під час війни люди прагнули хоч на хвилину її забути і займатися улюбленою справою – футболом. Адже літом 1942 року „Старт” провів кілька ігор проти різних команд: української, угорської та румунської, а не тільки проти німецьких зенітників:

„Я не знайшов документів, які б підтверджували, що їх хтось примушував грати цей матч. Навпаки. Є свідчення футболістів після війни, що вони самі добивалися. (Колишній динамівець) Михайло Свиридовський сказав, що їм хотілося виграти в німців, підтримати народ”.

Це говорить Володимир Пристайко, автор книжки „Чи був „матч смерті? Документи свідчать”, що вийшла в Україні минулого року. Він займався цією ж темою паралельно з німецьким документалістом Бреденброком і дійшов, як він каже, „на 98 відсотків”, тих же висновків.

Обидва документалісти кажуть, що „матч смерті” не був таким, як його представляла радянська легенда. Володимир Пристайко:

„Як це в житті буває, немає білого й чорного, а отакі переплетіння”.