1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Європа

Материнство і кар”єра – поняття несумісні?

Демографічна проблема у Німеччині дедалі частіше непокоїть німецьких політиків. Вони пропонують різні варіанти, яким чином збільшити народжуваність, та водночас шукають причини того, що дедалі менше жінок бажають ставати мамами. Одна з цих причин - у суспільстві не створено умов для жінки, яка хотіла б одночасно працювати та виховувати дітей.

default

”Мій живіт – це провокація,” - повідомила депутат від німецьких лібералів в Європарламенті Сільвана Кох-Мерін після того, як взяла участь у фотосесії для гамбурзькго журналу ”Штерн”. Знімки парламентарія на восьмому місяці вагітності мали прикути увагу громадськості до теми ”Материнство та професія”. Вже протягом тривалого часу в Німеччині прослідковується тенденція: жінки з вищою освітою дедалі частіше надають перевагу кар”єрі і взагалі відмовляються народжувати дітей. У дописі до видяння Die Welt Сільвана Кох-Мерін вислювлює думку: це відбувається через забобони, що існують у німецькому суспільстві.

”Впадає у вічі: у тих країнах, де традиційно багато говорилося про материнство – Німеччина, Іспанія, Італія – дедалі менше жінок хочуть мати дітей. Так само, як і раніше, особливо консерватори пропагують там культ матері: діти замість роботи. І оскільки це відповідає довічним уявленням, що дитина потребує матір, рішення має бути лише в один бік.”

Теза ”жінка, котра має дитину, повинна сидіти вдома” є й донині досить поширеною в німецькому суспільстві. Так вважає і Ґертруд Генен – співробітниця консультаційного центру для жінок "Frau und Beruf":

”Я думаю, що тут загалом існує таке уявлення, що переважно жінки є відповідальними за виховання дітей. Класичне старомодне уявлення. І що при цьому робота має відійти на задній план.”

Консультаційний центр ”Frau und Beruf” створено для жінок, котрі стали мамами, але хотіли б продовжувати працювати. Ґертруд Генен розповідає про те, що їм заважає:

”Коли жінка після народження дитини хоче піти на роботу, виявляється, що робочі години та час, що пропонують дитячі заклади, просто не співпадають. Є дуже мало можливостей, щоб дитину доглядали протягом дня. Особливо не зрозуміло, куди дівати малечу до 9 ранку та після 13 години. Адже більшість садків працюють саме в такому режимі. До того ж майже неможливо знайти заклад для дітей до трьох років. Інша проблема – це школярі, їх виховання поза школою. Позашкільних закладів теж обмаль.”

Тож вирішення проблеми поєдняння роботи та виховання в Німеччині зрештою визначається гаслом ”допоможи собі сам”. Жінка вирішує свої проблеми, відповідно до рівня доходів. Розповідає Ґертруд Генен:

”Ті матері, що працюють, загалом знаходять індивідуальне рішення. Таким чином, скажімо, що вони додатково наймають няню або ж разом з сусідами чи з подругами, що теж є мамами, разом щось організовують. Але це все індивідуальні конструкції. Дуже часто це є нелегко та вимагає багато нервів.”

На думку Ґертруд Генен, нині система почала змінюватися, але мине ще багато часу доти, доки буде створено умови для матерів, котрі працюють. Утім, вважає вона, дещо можна зробити вже тепер:

”Я гадаю, що стосується роботодавців, вони не дуже хочуть підтримувати жінок. Вони майже не пропонують їм гнучкий робочий графік. Вони занадто мало роблять, щоб жінка за час, коли сидить з дитиною, могла теж брати участь у курсах підвищення кваліфікації, щоб потім отримати кращу роботу. Тут можна багато покращити.”

На переконання ж Сільвани Кох-Мерін, які вона виклала у видані Die Welt, перш за все потрібно змінити громадську думку:

”Політики мають розвінчати традиційне уявлення про те, що чоловіки мають вибір, а жінки - ні. Вони мають переконати, що чоловіки, котрі беруть декретну відпустку, – не підкаблучники, а батьки, котрі віддають малечу до садочка, не є ані егоїстами, ані невіглісами і не прагнуть позбутися своєї дитини; і що від жінок, котрі мають одночасно роботу і родину, не варто вимагати почуття провини тільки тому, що вони не живуть за приниципом: ”або - або.”

Зробити б так, як у скандинавських країнах – часто повторюють німецькі політики. Прикладом для Німеччини, зокрема, є Ісландія. Тамтешні жінки народжують більше, ніж деінде в країнах Європейського союзу – у середньому по двоє дітей. Тут достатньо місць у яслах, садочки називаються іграшковими школами, діти відвідують гуртки, а жінки не діляться на тих, хто працює і сидить вдома. Мешканки Ісландії встигають і те, і інше – 82 відсотки жінок працюють. І проблем з тим, хто доглядатиме дітей, вони не мають.

Розповідає Сілья Омардсдотір – заступник директора ”Центру гендерної рівності”, що у Рейк”явіку:

“Для більшості жінок в Ісландії це само собою зрозуміло, що вони будуть і працювати, і мати дітей. Жінки зазвичай беруть декретну відпустку, яка складає шість місяців. Іноді додають до неї ще кілька місяців, що не оплачуються. Потім дитину віддають туди, де її доглядають протягом дня. Ми говоримо – до няні. А тоді – до садочка. У нас є місця у садочках для кожної дитини після двох років. І батьки охоче віддають туди малечу. В Ісландії після народження дітей так вчиняють більшість людей.”

Німецькі крайнощі для ісландців незрозумілі. І все через те, що після закінчення Другої світової війни ісландський уряд досить своєрідно вирішив проблему нестачі робочої сили. Замість того, аби запрошувати гастарбайтерів, як приміром Німеччина - турків, було розроблено систему дитячих закладів. Таким чином до роботи стали жінки. Втім, говорить Сілья Омардсдотір, ісландки й раніше не сиділи, склавши руки:

“Оскільки у ХХ столітті основним заняттям наших мешканців було рибальство, це означало, що чоловіки залишали родину на довший час. Жінки мали нести відповідальність та піклуватися про сім”ю самі. Тому жінки в нас традиційно незалежні.”

Традиційно незалежні українські жінки теж загалом не поступаються материнством на користь роботи. Про те, як вони поєднують кар”єру та виховання дітей, - у матеріалі нашого київського кореспондента Олени Гмирянської:

”Реалізацію жінки в материнстві фахівці називають одним з найсерйозніших випробувань для кар”єрних досягнень та збереження статусу успішної леді. Керівник програми ООН ”Рівні можливості” Лариса Кобилянська розповідає, що на ринку інтелектуальної праці жінки посідають досить пристойне місце, оскільки за українською статистикою 54 відсотки працюючих з вищою освітою - саме жінки. Вирішення проблеми поєднання кар”єри та материнства, на думку експерта, серйозно ускладнюється відсутністю в Україні налагодженої інфраструктури виховання малюків. Радянська система майже знищена, а на її місце держава не запропонувала нічого нового. Лариса Кобилянська:

”Проблеми виховання сьогодні більше стають проблемами сім”ї, ніж це було за радянських часів. Це з одного боку добре, з іншого - погано. Складніше для сім”ї сьогодні вирішувати проблему виховання малечі, ніж тим мамам, які народжували в 60-70 роках.”

Порівняно з тими часами істотно змінився і вік жінки, з якого починається відлік материнства. Останніми роками в Україні з”явилася досі невідома тенденція відкладення вагітності на вік, коли вже за тридцять, і жінка якщо не досягла вершин кар”єри, то принаймні випробувала свої можливості. Особливо успішні жінки йдуть і на такі пожертви, як максимальне скорочення декрету. Лариса Кобилянська:

”Звичайно вони більш готові сьогодні залишити дитину на няню, бабусю, родичів, можливо, і на чоловіка у разі, якщо жінки мають престижну високостатусну та високооплачувану роботу. Звичайно, вони не готові ризикувати високостатусним робочим місцем, і якщо жінка народжує дитину, вона шукає альтернативу”.

Пожертва материнством заради кар”єрних досягнень, за словами Лариси Кобилянської, у поодиноких випадках була завжди. Разом з тим фахівці наголошують, що тенденція до цілковитої реалізації жінки виключно в успішній роботі і відмови від народження дітей для України залишається непритаманною.”

З рештою і в Україні, і в Німеччині жінки скажаться на те, що на ринку праці мають з чоловіками нерівні шанси, котрі до того ж ще зменшуються, щойно жінка стає матір”ю. В Ісландії ж цю проблему вже майже вирішили. Ось вже п”ять років у цій скандинавській країні роботодавців привчають до того, що дитина може спричинити перерву в роботі однаково як мами, так і тата. Згідно з законом, ухваленим у 2000 році, 3 місяці декретної відпуски обов”язково повинен взяти батько. Розповідає Сілья Омардсдотір – заступник директора ”Центру гендерної рівності”:

”Роботодавці поступово починають усідомлювати, що чоловіки теж можуть піти у декрет. І тому вони більше не є робочою силою, котру не можна замінити, як раніше. Тому жінки мають рівні можливості з чоловіками. І це, мабуть, уперше.”

Втім, жартує Сілья Омардсдотір, надання рівних прав чоловікам та жінкам ледь не призвело до катастрофи. Через новий закон щодо декретної відпустки ледь не припинила працювати пожежна служба Рейк”явіка - оскільки більшість татусів-пожежників пішли у декрет.