1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Європа

Літак, як засіб громадського транспорту

В той час я к правоохоронці вигадують усе нові правила, щоб зробити подорожі пасажирів літаків безпечнішими і водночас ускладнити останнім життя, все більше людей обирають літак транспортним засобом, щоб діставатися на роботу.

Лондонський аеропорт

Лондонський аеропорт

Дослідження проведені британською організацією “Форум майбутнього” свідчать, що протягом наступних 10 років більше 1,5 мільйонів людей, які працюватимуть у Великобританії, житимуть при цьому у іншій державі. Такі довгі відстані нині більше не лякають людей. Особливо, якщо при цьому вони отримають можливість мешкати у Іспанії, Марокко, Монако або ж у Ніцці – на сонячному узбережжі Франції.

Суботній ранок в аеропорту Ніцци. Джек Мерфі майже вдома після кількох днів напруженої праці у Лондоні. Мерфі керує найбільшою у Великобританії фірмою, яка опікується організацією святкових заходів.

“Це важко пояснити – я насолоджуюся життям у Монако. Там безпечно і чисто. І для мене це зручно, оскільки з Ніцци я можу літати прямим рейсом до Лондона.”

Джек Мерфі літає до Лондона дуже часто – 2-3 рази на тиждень. Коли 5 років тому бізнесмен починав жити одразу у двох країнах, людей які весь час регулярно літали на Туманний Альбіон і назад, було обмаль. Але із плином часу усе більше і більше людей розділяють такий спосіб життя.

Деніс Брайдфілд попиває каву у невеличкому кафе на пляжі. Тут у Ніцці - плюс 18 і сонце. У Лондоні – 8 і похмуро. Деніс Брайдфілд керує агенцією “Рив’єра”, місцевим осередком британської компанії з продажу нерухомості. Він говорить, що бізнес переживає бум. І не лише завдяки кліматичним умовам та сонцю, а й не в останню чергу – дешевим авіалініям.

“Без таких компаній, як Ізі Джет, Райан Ейр, та й Брітіш Ейрвейз, які знизили ціну, ми б тут не мали доброго бізнесу. Реальність є такою, що шлях від дверей до дверей триває приблизно чотирьох годин. Від ваших дверей у офісі до прибуття у Ніццу до помешкання першого класу. Це неймовірно зручно. І багато людей зараз користуються перевагами цього. Звичайно, пройшов певний час, доки люди змогли це зрозуміти. Але коли вже вони зрозуміли, коли британська преса почала про це писати, ринок почав неймовірно зростати. Продажі зросли приблизно у 100 разів за останні 7 років.”

Сім років тому подорожуючі мали заплатити приблизно 600 євро за переліт з Лондона до Лазурного узбережжя, нині ціна наближається до 60 євро. Щодня з Лондона до Ніцци здійснюється 30 авіарейсів. А ціна на нерухомість є значно нижчою, ніж у Лондоні. За ціну двокімнатної квартири у Лондоні тут можна придбати віллу із видом на море та басейном. Що ж до роботи, сучасні технології дозволяють діловим людям виконувати завдання, і при цьому не обов'язково перебувати у Лондоні.

Іще одним фактором, який покращить життя тих, хто надає перевагу життю на колесах, буде запровадження „Євростара”. Коли за рік буде завершене прокладання швидкісних колій з Лондона до Парижа, подорож з центру однієї європейської столиці до центру іншої триватиме приблизно 2 години і 15 хвилин. Том Візі, який керує кампанію з аналізу ринків, добре знає цю дорогу. Сьогодні він працює допізна, щоб завтра зранку попрямувати до своєї домівки у Франції.

“Ми розташували наш основний офіс у Лондоні у нас там є люди, які опікуються клієнтами. А де перебуваю я – це в принципі для бізнесу практично не має ніякого значення.”

Тож Візі зі своєю дружиною кілька днів на тиждень перебуває у Лондоні, а решту днів – вдома у передмісті Парижа. Такий будинок, як він придбав у Франції, у Лондоні коштував би у 4 рази дорожче. Тож нині подружжя працює у Лондоні, а відпочиває у сільській місцевості у Франції.

“Ми отримуємо зиск від економіки Великобританії, від можливостей для працевлаштування, які є там. Це стосується людей з усієї Європи і наша компанія дуже цим задоволена. Але водночас ми отримуємо і зиск від якості життя тут у Франції.”

Але й є негативні моменти. Дехто з тих, хто постійно подорожує, скаржиться на дезорієнтацію та змарнований час в очікуванні літаків та потягів. Джені Гілдерз кілька років літала з Лондона додому у Ніццу і врешті-решт вирішила цього більше не робити. Нині вона і живе і працює на лазурному узбережжі.

“Зі мною це не спрацювало. У мене була робота там, і робота тут. І я весь час думала, що перебуваю не в тому місці, де потрібно. І ти подорожуєш, маєш усе тримати в голові, ти втомлюєшся і робота іде не так, як мало б бути.”

Ще однією проблемою є довкілля. Критики звинувачують тих, хто вважає літак ледь не щоденним засобом пересування, в егоїзмі. Адже вони навіть не замислюються, якої великої шкоди авіаперельоти, кількість яких постійно збільшується, завдають довкіллю. Водночас бізнесмени, які працюють в одній країні, а мешкають в іншій, вважають, що подібні закиди – прояв звичайної заздрості.

Тетяна Карпенко