1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Європа

Людмила Алексєєва: Мені соромно перед українцями

Відома російська правозахисниця Людмила Алексєєва пояснила в інтерв’ю DW слабкість руху протесту в Росії проти політики Кремля щодо України, а також спрогнозувала розвиток подій в російському суспільстві.

У неділю, 21 вересня, в Москві та інших великих містах Росії пройдуть "марші миру". Це перша за півроку масова акція опозиції та громадянського суспільства проти участі Росії в конфлікті на Сході України. Про ставлення громадянського суспільства в Росії до конфлікту на Донбасі DW поговорила з відомою російською правозахисницею, очільницею Московської Гельсінської групи Людмилою Алексєєвою.

Очільниця Московської Гельсінської групи ЛюдмилаАлексєєва

Очільниця Московської Гельсінської групи ЛюдмилаАлексєєва

DW: Людмило Михайлівно, чому в Росії немає масових протестів проти російського втручання в справи України та проти участі російських військовослужбовців у конфлікті?

Людмила Алексєєва: Масового протесту немає, по-перше, через те, що ми не маємо звички та вміння висловлювати свою думку публічно. Нас від цього відучували і в царській Росії, і за радянських часів, і зараз продовжують відучувати. По-друге, останнім часом наша Держдума те лише й робить, що приймає закони, спрямовані на залякування громадян: збільшення штрафів, строків ув’язнення, посилення кримінальних покарань. Це теж відлякує.

Ну і, по-третє, звісно, шалена телевізійна пропаганда. Певне, вислів одного з пропагандистів минулого - "Чим більш жахлива брехня, тим легше в неї повірять - має сенс. Треба визнати, що люди, які не дуже сильно замислюються (над подіями - Ред.), зомбовані цією пропагандою. Я зустрічаю багатьох людей, про яких я б ніколи не подумала, що вони здатні піддатися такій брехні.

Але з іншого боку, ось ви кажете, що немає масових протестів. А я тішуся, коли чую про одиночні пікети проти війни. Адже пам’ятаю, як 1968 року, коли наші танки ввійшли до Чехословаччини, дуже багато людей по всій країні були цим обурені, але вийшли на демонстрацію на Червоній площі лише восьмеро.

А зараз одиночні пікети проти війни в багатьох містах, не лише в Москві, відбуваються постійно. Хлопців і дівчат забирають, на їхнє місце приходять нові, тобто на вулицю виходять нині набагато більше людей, аніж раніше.

Що можуть зробити в таких умовах опозиціонери, політики, активісти громадянського суспільства?

Активісти не так уже й багато можуть зробити, адже їх не пускають на телебачення та до інших ЗМІ. Протест послабшав і через застосовані заходи, спрямовані за залякування, і від того, що частина громадян "купилася" на "Крим наш", і від того, що люди втомилися від безнадійності протесту. Є відчуття, що після піку 2011-2012 років вулична протестна активність взагалі зникла. Але вона не зникла, вона лише тимчасово перебуває на спаді. І потім, знаєте, влітку люди їдуть кудись, а погода цього року гарна, тож у багатьох іще досі дачний настрій.

Я впевнена, що час може зробити за нас усе й навіть набагато швидше, аніж ми думаємо, тому що крім війни є ще зростання інфляції та цін, в тому числі, і у зв’язку із санкціями, які ми самі проти себе запровадили. Влада вже встигла наробити чимало дурниць. Зниження рівня підтримки анексії Криму та взагалі всього цього неподобства в Україні розпочалося вже в серпні.

У мене свій прогноз: я впевнена, що відбуватиметься це досить швидко, зараз у багатьох настає отверезіння та розчарування. Але розчарування поки не здатне вилитися у масові відкриті протести із зазначених вище причин.

Ви вважаєте, що масові антивоєнні акції потрібні?

Я у будь-якому разі вважаю, що дуже важливо, аби "марш миру" відбувся, і щоб на нього вийшло багато людей. Це дуже важливо для нас самих, для нашого самовідчуття, і для того, аби влада бачила, що багато хто в Росії не згоден з політикою Кремля щодо України і не підтримує цю патріотичну істерію. Дуже важливо, аби про це знали й українці, щоб вони бачили нашу підтримку. Для мене це важливо, адже мені дуже соромно перед ними.