Легендарні ірландські паби закриваються через кризу | Події економіки: оцінки, прогнози, коментарі з Німеччини та Європи | DW | 10.06.2012
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Економіка

Легендарні ірландські паби закриваються через кризу

Ірландія - одна з європейських країн, що найбільше постраждали через кризу. Зараз у ній закриваються навіть паби - традиційні символи ірландської культури.

Вінсент Пірс стоїть у своєму улюбленому пабі в місті Роскоммон, декламуючи один зі своїх віршів. Він досить сумний, хоча зазвичай його твори не такі меланхолійні, адже Пірс надає перевагу більш веселим оповідкам.

Розповідання історій – давня ірландська традиція, і Вінсент інколи демонструє це мистецтво під час турів до Північної Америки. Але найбільше Вінсент любить розповідати свої історії в пабі.

Центр суспільного життя

Паби - центр соціального життя в Ірландії

Паби - центр соціального життя в Ірландії

Ірландський паб – це більше, ніж просто паб. Це водночас дім, спільнота та культурний спадок, і часто він ще й є центром суспільного життя в сільській місцевості. Та багато пабів закриваються через те, що ірландська економіка постраждала від кризи. Вінсент скаржиться, що «кельтського тигра» (тобто, минулого зростання економіки) вже давно немає, і люди турбуються про власне майбутнє. «Навіть не питайте, що принесе нам майбутнє – я не знаю», - каже власник пабу Джон Мюррей. Він додає, що нікому б на став радити відкривати зараз паб. «Зараз це не приносить хорошого життя, а лише є засобом виживання».

Понад 6 тисяч пабів пропонують своїм гостям традиційне темне пиво, картопляні чіпси та місцеві плітки й байки. Та якщо раніше відвідувачі заходили до пабу щодня, зараз вони відвідують його лише на вихідних. «Навіть наприкінці тижня стало важче, - каже Мюррей. – Ти повинен мати щось, що привабило б натовп, було б це музикою чи якоюсь розвагою».

Паб Джона Мюррея відомий в усій Ірландії. Його батько був відомим гельським футболістом. М’яч, із яким його команда виграла загальноірландський чемпіонат в 1944 році, досі знаходиться в пабі – і навіть пережив пожежу 1990-го року. Раніше в Роскоммоні було більше двох десятків пабів, зараз же їх лишилась тільки половина, і тенденція закриття триває.

Розбиті мрії

Під час останнього економічного буму в Ірландії багато мешканців Роскоммона мріяли про заможнє життя. Банки гарантували дешеві кредити на будівництво, і багато людей, які не могли дозволити собі придбати будинок, повірили обіцянкам банкірів.

Джон Ґіллулі скоро закриє двері своєї майстерні

Джон Ґіллулі скоро закриє двері своєї майстерні

Роскоммон – це типове ірландське місто. У ньому близько п’яти тисяч мешканців, кілька підприємств та місцева газета. Магазини закривались скрізь, і оголошення «Розпродаж» та «Продається» висіли в багатьох вікнах. Останніми роками закривались в основному невеличкі компанії – найбільше в Роскоммоні постраждала будівельна галузь.

Схоже, Джон Ґіллулі може бути наступною жертвою. Він займався столярним бізнесом сорок років, в основному спеціалізуючись на будівництві сходів. «Раніше ми мали п’ять чи шість замовлень на тиждень, а також ми робили шкільні меблі», - згадує він. У кращі часи Ґіллулі мав кількох працівників, і при цьому вони ледь вправлялись із усіма замовленнями.

«Нині це все припинилось, - каже він. – Зараз якщо ти робиш одні сходи на тиждень, то можна сказати, що в тебе добре йдуть справи». Тепер Джон Ґіллулі залишився з кількома верстатами. Він вирішив здатись. Скоро він закриє двері своєї майстерні. Вже зараз у його вікні висить оголошення зі словами скорботи: «Продається».

Криза може означати можливість

Та кожна криза також надає можливості. Два з половиною роки тому Дерек Аллен зі своїм братом почали керувати фермою свого батька. Вони не могли отримати кредит, тому вони повинні були будувати все поступово, що дозволило їм лишитись без боргів.

Аллен радий, що вони із братом почали це робити саме у кризовий час. «Ми могли втратити контракти, люди могли б перестати купувати у нас. Я впевнений, ми мали б величезні виплати і серйозні проблеми, як більшість підприємств». Нині на фермі виробляється високоякісне м'ясо, а також вирощується власна їжа для тварин. «Це було величезною перевагою для нас – почати тоді, коли ми це зробили». Щоправда, такі історії, як у Дерека Аллена, є досить рідкісними в теперішній Ірландії.

DW.COM