1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Авторська колонка

Лариса Денисенко: Коли держава як стихійне лихо

"Прирівнювати виселення людей до гарантій їхньої безпеки - приклад збоченого уявлення про правові рамки та права людини" - Лариса Денисенко, спеціально для DW.

Лариса Денисенко

Лариса Денисенко

Приблизно два роки тому ми з колегами-правниками обговорювали повідомлення про те, що в російському Южно-Сахалінську двоє випускників дитячого будинку зґвалтували та вбили жінку. Тоді один мій колега висловив наступну точку зору: "Та треба цих звірят з дитбудинків всіх ізолювати від нормальної громади, а їхніх батьків стерилізувати, вони всі - ущєрбні та небезпечні".

Це говорив фаховий правник, і мені стало ніяково від того, що подібні думки взагалі можуть сформуватися у голові людини, котрій добре чи погано, але викладали конституційне право і права людини у вищому навчальному закладі.

Це - приклад того, як ненависть та несприйняття дій двох осіб легко екстраполюється на цілу групу, до якої вони належать, якщо розлюченій людині просто не до вподоби така група. Або - батьки членів цієї групи. Або - щось іще.

І неважливо, хто це. Діти з дитячого будинку. Євреї. Гомосексуали. Чи роми.

Тому, якщо подібні висловлювання дозволяє собі правник, певне, я не можу вимагати більшого від мешканців невеличкого села на Одещині - Лощинівки, котрі вийшли за межі правового поля та влаштували погроми місцевим ромам через те, що один з ромів підозрюється у скоєнні тяжкого злочину: вбивстві дитини. Зауважу, що підозрюваний заперечує свою причетність до цього злочину.

Роми Лощинівки в оточенні поліції, 28 серпня

Роми Лощинівки в оточенні поліції, 28 серпня

Але більшого я можу вимагати від представників влади: місцевої поліції, сільради, Одеської обласної державної адміністрації.

Поліція не вжила дій, спрямованих на попередження, а згодом і розслідування кримінальних злочинів, а саме: розпалювання міжнаціональної ворожнечі, умисне знищення або ж пошкодження майна. Про це немає повідомлень.

Сільрада ухвалила незаконне і неправомірне рішення щодо виселення всієї ромської громади, обґрунтовуючи це, зокрема, забезпеченням безпеки ромам.

Одеська обласна державна адміністрація спочатку не побачила нічого незаконного в ухваленому рішенні.

У держави є позитивні зобов'язання щодо прав громадян. Прирівнювати виселення людей до гарантій їхньої безпеки - приклад збоченого уявлення про правові рамки та права людини в цілому.

Після вислання в нікуди організація коридорів безпеки, щоб роми мали змогу повернутися і забрати особисті речі, служить ще одним доказом того, що місцева влада проявила себе як стихійне лихо: вода або ж вогонь, котрі не можуть зупинитися й женуть, женуть людей, без обговорень, без спроби розібратися, без людського ставлення, бо просто інакше не вміють.

Прибрати людину завжди легше, ніж розібратися з сутністю та джерелом проблеми. Про це добре знали Сталін та Гітлер.

Варто нагадати, що у 2002 році в селищі Петрівка на Одещині, де ромська громада є вкоріненою та мешкає з 1972 року, також відбувся погром за аналогічним сценарієм. Після бійки за участю кількох людей - ромів та слов'ян - загинув молодий хлопець. Місцеві селяни влаштували погроми ромських будинків, сільрада ухвалила рішення про виселення ромів.

Зараз ця справа перебуває на розгляді Європейського суду з прав людини. Аналіз аналогічних справ дає мені підстави для впевненості, що Україна відповідатиме, як мінімум, за неефективне ведення слідства і за відсутність справедливого судового розгляду.

Крім того, наявність такої справи, як і рішення ЄСПЛ, в світлі ситуації в Лощинівці, свідчитиме про системність неправомірних дій, а також продемонструє неспроможність України захищати власних громадян і, певною мірою, намагання закамуфлювати міжетнічний злочин і дискримінацію під побутовий та несуттєвий конфлікт, що не вартує уваги та розслідування.

Людям властиво ділити всіх на "ми" і "вони". Дехто заявляє про те, що "роми давно не перебувають у правовому полі, то чого б це до них застосовувати закони, коли є людський гнів?"

Хто і коли вирішив, що в нашій країні хтось перебуває під захистом Конституції, а хтось - ні?

Зокрема, під захистом статті 33 Основного закону, що гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання?

Хто вирішує, чи вартує захисту життя кожного та кожної, а також гідне ставлення до них та їхнє право власності?

Сільрада Лощинівки? Одеська обласна державна адміністрація? Люди, котрі через помсту на адресу підозрюваного у скоєнні тяжкого злочину дозволяють собі нищити домівки та долі абсолютно невинуватих інших людей?

Поки в нас справи вирішуватимуться силою більшості, а не правом для всіх, жодну українську конституційну гарантію не приймуть до жодного світового ціннісного ломбарду.