1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Лавина електронепотребу: як „знешкодити” старий телевізор

Процесори мають бути дедалі швидшими. Це зрозуміло. А ось що робити із „застарілими” комп”ютерами, які не встигли пропрацювати й чотирьох-п”яти років?

default

Стрімкий технічний прогрес не залишає шансів на довге життя й іншим електричним пристроям. Середньостатистичний громадянин Євросоюзу щороку викидає на сміття близько семи кілограмів побутової техніки. Лише в Німеччині за рік набирається до двох мільйонів тонн віджилих своє холодильників, стереосистем, телевізорів, кавоварок, плеєрів, факсів тощо. Налагодження централізованої системи для збирання електромотлоху, щоб він, як це іноді ще буває, не іржавів десь у лісі чи обабіч дороги, це один аспект проблеми. Другий – усередині майже всіх пристроїв, що мають штепсель, акумулятор чи батарейку, містяться отруйні та високотоксичні речовини. При пошкодженні або руйнуванні захисних оболонок у довкілля можуть потрапити ртуть, свинець, канцероген кадмій, діоксинові сполуки...

На підприємство з утилізації електротехніки, що в місті Гертен, надійшла чергова партія товару. Розвантажують контейнер уручну. “Звичайно, це потребує часу, й гамір стоїть жахливий, проте інакше було б надто небезпечно”, - каже керівник фірми Марк Афюппер:

“У контейнері - сорок кубічних метрів електросміття. Це приблизно повна вантажівка. І кожен телевізор, кожен тостер, кожну пральну машину, ми виймаємо окремо. Куди легше було б вивалити все разом на купу, але тоді пристрої можуть зазнати пошкоджень, і станеться те, чому ми, власне, й намагаємося запобігти – щоб отруйні речовини, так би мовити, вирвалися на волю.”

Незабаром такий порядок має змінитися. За планами Євросоюзу, з липня 2006-го року побутова техніка, яка надходитиме на ринок, по можливості повинна не містити свинцю, кадмію, ртуті, шестивалентного хрому. Екологічно прийнятніші матеріали краще підходитимуть для вторинного використання, а це заощаджуватиме ресурси. “До оптимальної утилізації за принципом “з одного старого кухля – один новий” побутовій електротехніці сьогодні ще далеко, – каже Марк Афюппер. - Скільки операцій доводиться сьогодні робити для того, аби “знешкодити” звичайнісінький телевізор":

“Спочатку демонтують стінки. Здебільшого це штучний матеріал, оброблений спеціальною речовиною, яка не допускає самозаймання. Через те, що в ній міститься бром, корпуси не можна відправляти на вторинну переробку. Їм залишається одна дорога – в піч.”

Термічне використання, тобто спалювання елктроутилю для виробництва електроенергії чи тепла, відіграє побічну роль. У печах опиняється лише від 5% до 20% побутовї техніки.

“Тепер можна приступати до кінескопу. Його треба якнайшвидше розгерметизувати, тобто запустити у вакуум повітря, й тільки після цього дістати із скляної колби мідні відхильні пластини. Їх ми збираємо в окремі контейнери як цінну вторинну сировину.”

З точки зору утилізації кінескопи завжди були проблемою. Скло трубки на 5-10% складається із свинцю, особливо токсичного для нервової системи людини, а люмінесцентне покриття містить цілий коктейль отруйних важких металів. Фірми, що спецалізуються на утилізації телетехніки, розробили метод, який дозволяє змивати люмінесцентний шар. Очищене таким чином скло підходить для переплавляння, тобто, для виробництва нових кінескопів. Найважливішою для утилізації частиною телевізорів, утім, як і переважної частини віджилої своє радіо- та комп”ютерної техніки, є монтажні платини:

“Ці платини містять багато металів, у тому числі й цінних. У спеціальних цехах з них вилучають також алюміній, мідь, латунь.”

Добувати з платин цінну сировину, однак, зовсім не просто, бо в місцях спайки нявний той самий отруйний свинець. З 2006-го року використання його в побутовій техніці, за деякими винятками, має бути заборонене. Науковці вже давно шукають екологічно небезпечний замінник цьому досі найпоширенішому паяльному матеріалові. Ним може стати, наприклад, суміш з олова, срібла та міді. Так само, як і свинець, вона плавиться за дуже низьких температур і є практично нейтральною щодо довкілля. “Але щоб домогтися максимальної рентабельності, самої відмови від токсичних металів та отруйних речовин замало, - каже керівник утилізаційної фірми з міста Гертена. – Уже при конструюванні будь-якого електропристрою треба думати й про кінцевий процес, тобто, про його демонтаж”:

“Дуже старі пристрої зазвичай легко розбирати. Зняв корпус - і вони самі по собі розпадаються на окремі частини. Що сучасніша техніка, то складніше вона сконструювана. Демонтаж компактних виробів забирає набагато більше часу. Нам доводиться викручувати безліч гвинтів, та й дістатися до них дуже нелегко.”

“Довго працювати електровикрутками не довелося б, якби все було зроблене з одного металу, а не так як тепер, коли алюмінієві поверхні з”єднують латунними гвинтами, - пояснює Марк Афюппер. – Тоді деталі можна було б одразу відправляти на переплавляння. Колись і це стане нормою для виробників.” Регулювання таких, здавалося б, дрібниць виробничого процесу викликано негайною необхідністю. “За кілька років на нас очікує лавина токсичного електрохламу”, - вважає німецький еколог Рюдигер Кюр, який досліджує проблему “побутова техніка та довкілля”. - Для виготовлення одного комп”ютера застосовують 22 кілограми суміші різних хімічних речовин, серед них і дуже отруйних. Доки власники не зобов”язані здавати пристрої на переробку, більшість цих “хімічних бомб сповільненої дії” припадає пилом на горищах та в підвалах.” З серпня 2005-го європейські виробники змушені будуть приймати свою продукцію назад і з власних коштів фінансувати її утилізацію. Витрати, за приблизними оцінками, - від 350 до 500 мільйонів євро щороку. Перекласти весь цей тягар на плечі покупців фірмам не вдасться, переконані економісти. За умов жорсткої конкуренції, яка панує саме в цій галузі, підвищення цін практично неможливе. До того ж, деякі концерни вже давно набули досвіду екологічно коректної переробки своїх товарів. Щоправда, здебільшого не в європейських країнах, а в Японії. Христина Ніколайчук розповідає:

“Неподалік міста Осака розташований найсучасніший у світі центр з утилізації побутової техніки – Metec. Належить він концернові Matsushita, відомому своєю торговельною маркою Panasonic. На стінах скрізь розвішані плакати з написом “Пошук скарбів”: співробітники не повинні забувати, що тут добувають цінну сировину. 53% електроутилю, що надходить до центру, дістає друге життя у вигляді нової продукції. “Уже наступними роками квота зросте до 80%”, - переконаний шеф Metec. Конкуренти – Sony, Tochiba, Hitachi відставати не збираються й планують до 2010-го року вдруге використовувати до 90% своїх виробів. Fujitsu та Canon прагнуть 99%. Чіткі правила щодо утилізації побутової техніки діють у Японії вже 13 років. 42 спеціалізованих підприємства розподілені всією країною. Але в добре налогдженій системі є один суттєвий недолік, зауважують екологи. Одні з найпоширеніших товарів - мобільні телефони та комп”ютери обов”язковій утилізації не підлягають. У цьому сенсі ЄС виявився послідовнішим. За планами Брюсселя, з серпня 2005-го європейські виробники побутових електропристроїв повинні приймати на переробку всю свою продукцію без винятку.”

Контроль за процесом утилізації важливий і з огляду на ще одну глобальну проблему. Базельська конвенція від 1989 року забороняє країнам, що входять до Організації економічного співробітництва та розвитку, експортувати отруйні відходи до Східної Європи та країн “третього світу”. Однак, повідомляє Greenpeace, навантажені до гори комп”ютерами, принтерами, факсами та іншим електронепотребом судна ще й досі причалюють до берегів найбідніших регіонів Африки та Азії. Там цей утиль теж “перероблюють”: мідь та залізо виплавляють на вогнищах, а цінні метали з платин зішкрябують першими-ліпшими підручними засобами. Добута таким чином вторинна сировина згодом знову опиняється у виробників, а отруйні речовини назавжди осідають у ґрунті, воді та легенях місцевого населення. Але це вже тема для окремої передачі.

За матеріалами німецьких ЗМІ.

Також за темою