1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Європа

Країна «Карпатія» - невідоме в старій Європі

Тими, хто створює документальне кіно, завжди рухає власна цікавість, вважає один з режисерів фільму «Карпатія» Анджей Кламт. Фільм виробництва Австрії та Німеччини цього року вийшов на екрани. Зараз його можна побачити в Німеччині – у багатьох містах проходять покази.

default

«Карпатія» – це вісім епізодів з життя людей різних народностей, які живуть високо в горах Польщі, України, Словаччини, Румунії. Робоча назва дітища Анджея Кламта та Ульріха Ридзевського – «Незавдовго до Європи», адже йдеться про регіон, частина котрого (польська та словацька) вже увійшла до Євросоюзу, а частина – збирається. Але в прокат картина вийшла під іншою назвою – «Карпатія». Чому саме так?

Анджей Кламт:

”Нам хотілося назвати його не ”Карпати”, а саме ”Карпатія” – для нас це слово віддає чимось містичним, міфологічним, це не просто географічне поняття. Карпати – це не тільки гори, це країна. Пейзажі, люди, історія, культура – усе це входить у понятття ”Карпатія”. Це вигадане слово, бо в жодній мові, ані в латинській, ані в мовах карпатських народів – такого немає. Але ця фантазія діє, оскільки це слово породжує у кожного, хто його чує, асоціацію з Карпатами”.

Спочатку спосіб життя карпатських народностей зачаровує західноєвропейського глядача – вгодовані корови позирають у бік камери вологими ніжними очима, грає з якоюсь гірською квіткою цуценя, клубочиться туман, напівприховуючи дерева, що тягнуться гілками у надзвичайно високе небо... А люди, які живуть, за їхніми словами, «дуже близько до неба», ведуть майже цілком натуральне господарство, спускаючись у крамницю лише за цукром.

Але з кожним наступним епізодом до глядача приходить усе більш свідоме розуміння: ці люди цілком залежать від примхів природи, погоди і власної працелюбності, інакше їм не вижити.

У цій країні політичні кордони не мають великого значення, оскільки тисячу разів пересувались, населення перемішане, так само, як і мови, і досі плине життя, яким жили наші діди. Жили, не прагнучи до комфорту та прогресу, що є такими цінними в очах західної людини. Тому, незважаючи на те, що, як каже режисер, Карпати та їхні жителі - terra incognita для Західної Європи, глядач, який народився у будь-якому місці Європи, завжди впізнає щось близьке йому культурно, щось рідне й первинне, щось від дідів-прадідів.

Режисер фільму Анджей Кламт:

«Люди там, високо в горах, ближчі до природи, живуть у злагоді з нею, з оточуючим середовищем. Щоправда, це не означає, що вони завжди щасливі. Але вони не відчужені, живуть в мирі з собою. Ця єдність відчувається в усіх наших героїв, що об»єднує фільм в одне ціле».

Побут жителів Карпат є бесхитрісним, навіть тоді, коли вони займаються незвичними ремеслами. Як, наприклад, гарна полька, якій присвячено один з епізодів фільму, основне заняття котрої – утримання ілюзіону. У той час, як пані за допомогою пасів руками піднімає людей у повітря, на обличчях її глядачів лежить вираз такого безкінечного й наївного зачудування, яке рідко можна побачити.

Анджей Кламт і сам народився недалеко від Карпат, у Силезії. Але завжди хотів пізнати решту Карпат, відкрити їх для себе як цілий гірський масив. Він знав, що до цього фільмів про Карпати як суцільний культурний ландшафт було мало. Тому вони разом зі своїм співрежисером Ульрихом Ридзевським виробили вдвох задум проникнути на територію, яка у свідомості західних європейців залишається білою плямою. Так фільм став спробою відкрити ці краєвиди, гори, населення.

”Робити документальні фільми – то завжди пізнавальна поїздка. Режисером завжди рухає цікавість – бачиш нових людей, нові місця, нові звичаї. Я вже багато разів бував в Україні, але, звичайно, й цього разу побачив щось нове. До того ж, я познайомився з письменником Тарасом Прохаськом, співпрацювати з ним було дуже цікаво, він допомагав нам також перекладати."

В ”Карпатії” є два українські епізоди. Один – розповідь про гуцульську родину Марусяк, які живуть у старій дідовій ще хаті високо-високо у горах, дотримуючись усіх старовинних гуцульських традицій. Друга українська історія знята у Коломиї, де режисерам пощастило знайти останніх хасидів – ортодоксальних єврєїв, які, незважаючи на усю суворість хасидських традицій, розповіли перед камерою про своє сучасне життя та надії на майбутнє.

Фільм ”Карпатія” отримав головний приз як кращий документальний фільм на фестивалі документального кіно в Турині та високу оцінку Спілки кінокритиків у Вісбадені, де його назвали ”незвичним фільмом про невідомий регіон”, ”серйозним документом з елементами етнографії”, адже авторам фільму за свою багатотижневу подорож Карпатами вдалося зібрати цікавий етнографічний матеріал. Анджей Кламт:

«Всюди, де ми бували, живуть певні меншини. В польских Бескидах, наприклад, проживають лемки. В Закарпатті ми зустріли німців і австрійців, куди ще 200 років тому вони прибули з веління Марії Терезії. На українському боці це також угорська та румунська меншини. На протилежному ж боці це були українці, а саме гуцули. Це дуже історично колоритна місцевість. Завдяки цьому територія Карпат ще більше здається привабливою, адже багато народів та етносів, що населяють цю територію, досі поруч плекають кожен свою культуру, музику, мову».

”Фільм створює ефекти контрасти між поезією та нужденною дійсністю. – так охарактеризували твір члени вісбаденського журі. - Це майже окремі картинки, які змінюються швидко, як листки календаря, але завжди зберігають цю налаштованість на бідність та покинутість – через це фільм досягає враження жорстокої ідилії”. Жорстока ідилія – ось точне визначення для цього фільму.

Ірина Кащей, Оксана Курилас