1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Політика й суспільство

Конференція ООН з питань зміни клімату: Як уникнути наслідків глобального потепління?

У понеділок у Бонні розпочалася Конференція ООН з питань охорони навколишнього середовища, у якій беруть участь договірні сторони Рамкової конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату (РКЗК ООН). Протягом наступних дванадцяти днів понад тисяча учасників обговорюватимуть подальші заходи боротьби зі зміною клімату після 2012 року, коли спливе термін дії Кіотського протоколу.

Представництво ООН у Бонні

Представництво ООН у Бонні

Кіотський протокол 1997-го року– міжнародна угода про обмеження викиду в атмосферу парникових газів – набув чинності лише у лютому 2005 року, після його ратифікації Росією. Цей додатковий документ до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату став важливою віхою у боротьбі із глобальним потеплінням. Адже за умовами протоколу промислово розвинуті країни не лише зобов’язалися зменшити викиди парникових газів до рівня 1990-го року, але й матеріально допомагали в цьому країнам, що розвиваються. Вже через шість років закінчиться термін дії протоколу, а тому індустріальні країни зацікавлені у розробці плану дій на період після 2012-го року. Міністр охорони довкілля Німеччини Зіґмар Ґабріель про завдання, над якими працюватимуть делегати конференції:

„По-перше, щоб після закінчення терміну першого періоду дії зобов’язань Кіотського протоколу в 2012-му не було ніяких затримок і одразу почалася реалізація другого періоду. Таким чином повинна бути запроваджена стійка система ринку квот на викиди вуглецю”.

Проте, як говорять експерти, індустріальні країни не в змозі самостійно вирішити питання зміни клімату. Близько 1,8 мільярда людей у світі не мають доступу до жодних джерел енергії, перш за все у державах, що розвиваються. Охорона навколишнього середовища не повинна стояти на заваді необхідного для цих країн економічного розвитку. Саме тому учасники конференції так сформулювали свою наступну ціль. Зіґмар Ґабріель:

„По-друге, щоб ті країни, які не несуть ніяких зобов’язань в рамках Кіотського протоколу, тобто країни, що розвиваються і країни перехідного періоду, від яких однак у майбутньому очікуються високі атмосферні викиди, що спричиняються до глобального потепління, розпочали радитися з індустріальними країнами, як їм в майбутньому бути у цій ситуації”.

На думку Зіґмара Ґабріеля, в рамках Кіотського протоколу підприємства розвинутих держав матимуть змогу реалізувати проекти охорони навколишнього середовища у країнах, що розвиваються:

„Постає запитання, чи ми зможемо показати цим країнам, що ми не намагаємося встановити стандарти охорони навколишнього середовища, щоб гальмувати їхній економічний розвиток. Йдеться про те, щоб показати цим країнам, що сьогодні існують технології, за допомогою яких можна досягнути зростання економіки, покращення в економічній та соціальній сфері цих країн, не руйнуючи атмосфери”.

У нагальності проблеми зміни клімату важливо переконати передовсім густозаселені Китай та Індію. Німецький міністр охорони довкілля переконаний, що діалог у будь якому випадку повинен бути відкритим. У Бонні ж наступними днями йтиметься про те, щоб:

„ ... віднайти шляхи, щоб залучити до Кіотського протоколу і такі держави, які тримаються від нього на великій відстані, але які підписали Рамкову конвенцію Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату, як приміром Сполучені Штати Америки. Це важкий процес, який абсолютно необхідний, щоб відвернути від нас наслідки потепління клімату, які нам усім загрожують”.

Наступним кроком на шляху до кращого клімату стане саміт ООН, що пройде у листопаді у столиці Кенії Найробі.

До речі, на Боннській конференції стало відомо, що Німеччина майже досягнула поставленої Кіотським протоколом мети: зменшити викиди парникових газів рівно на двадцять один відсоток нижче рівня 1990 року. Як повідомило міністерство охорони навколишнього середовища Німеччини, за показниками 2005 року викиди шкідливих речовин в атмосферу не перевищували дев’ятнадцяти відсотків від обсягів викидів, зафіксованих 1990 року.