1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Політика й суспільство

Конституційна реформа знову провокує суперечки

За минулий тиждень в українському політикумі відновилися бурхливі дебати навколо конституційної реформи. Підставою для цього стала заява державного секретаря Олександра Зінченка про можливість проведення загальнонаціонального референдуму з питань політичної реформи. Соціалісти в свою чергу виступили з протестатими проти такого повороту справи.

Політреформа може розсварити колишніх соратників

Політреформа може розсварити колишніх соратників

Закон про поправки до Конституції передбачає, зокрема, що Кабінет Міністрів буде формуватися коаліцією фракцій і груп Верховної Ради протягом місяця виборів. Багато політиків як із середовища «Нашої України», так і з БЮТ нині виступають за перегляд цієї поправки. Тим часом президент України Віктор Ющенко в останньому інтерв»ю газеті «Україна молода» запевнив, що, незважаючи на заяви його соратників спрямовані на перегляд політреформи, він не має наміру сходити зі шляху досягнутих у грудні 2004 року домовленостей.

Як ситуація із конституційною реформою буде розвиватися далі, які сюрпризи й політичні потрясіння вона в собі приховує? Свої прогнози погодився висловити на прохання «Німецької хвилі» політичний аналітик, шеф-редактор журналі ”Політична Думка” Володимир Полохало:

”Якщо говорити, чи є сьогодні тема політичної реформи елементом якихось потрясінь, то вона скоріше є приводом для потрясінь самого політикуму і насамперед тих, хто зацікавлений потрапити до парламенту і той, хто реально може перерозподілити свої статусні позиції після парламентських виборів. Суспільство це не хвилює, що засвідчують і соціологічні опитування.”

Поправки до Конституції, які Верховна Рада ухвалила 8 грудня минулого року були таким своєрідним пактом нових і старих еліт: колишньої опозиції, а тепер влади і колишньої влади, яка намагається трансформуватись в опозицію. Детальніше про це – Володимир Полохало:

”Значна частина оточення Віктора Ющенка, як це не парадоксально, - саме та, яка якраз наполягала на пакетних домовленостях 8 грудня минулого року, який ввійшов в історію, як ”Пакт еліт”, сьогодні намагається ревізувати конституційну реформу. Справді, це – найгірший варіант, який був з усіх запропонованих під номером 4180. Проблема цього законопроекту полягає у тому, що він за суттю не відповідає європейським стандартам і нормам здійснення влади, врядування: там є імперативний мандат, там є безпрецедентно завищені функції прокуратури, яка успадковує в такий спосіб колишні функції прокуратури часів Радянського Союзу. Там є дуже багато інших вад. І така реформа хвилює мало сьогодні громадян, які не брали участі в її обговоренні. Це була ініціатива Леоніда Кучми, який в такий спосіб намагався пролонгувати свої повноваження у будь-який спосіб: від третього терміну, як планувалося, до обрання себе президентом на третій термін, але вже депутатським корпусом у Верховній Раді.”

Нинішній уряд сформований трьома політичними силами: Нашою Україною, БЮТ та Соціалітичною партією. Всі вони мають свої особливі погляди на політичну реформу, а це може погрожує вилитися в протистояння в урядовій команді вже незабаром під час передвиборної кампанії. Про це розповідає Володимир Полохало:

”Практично лише один з сегментів нинішніх правлячих еліт виступав проти цієї реформи минулого року, точніше проти того, щоб вона стала елементом цих пакетних домовленостей. Йдеться про Блок Юлії Тимошенко. Для Олександра Мороза політична реформа перетворилася на якусь своєрідну самоціль і в даному випадку йдеться про складну політичну гру, в якій Соціалістична партія України сподівається повторити на парламентських виборах свій успіх ”золотої акції”, яка принесла їй дивіденди після другого туру виборів – я маю на увазі представників в уряді та в обласних адміністраціях. Для Віктора Ющенка це, звісно, обмеження повноважень, і такої об”єктивної, нагальної, суспільної потреби не було і 8 грудня минулого року. Помаранчева революція відбувалася не за політичну реформу, це не було навіть у числі найбільших приорітетів самої помаранчевої революції. Вона була спрямована якраз на імплементацію європейських цінностей і стандартів у внутрішньополітичне і соціополітичне життя країни. Вона була антиолігархічна, вона була повстанням проти свавілля авторитарного режиму, а не чимось іншим. І тому відбулася підміна ідей, які панували тоді у свідомості тих, хто був на Майдані і хто був учасником боротьби з цим режимом. Йдеться про маніпулювання громадською думкою.”

Багато ниншніх політичних гравців докладають максимуму зусиль для того, аби зупинити чи принаймні відтермінувати проведення конституційної реформи. Про їхні цілі й інтереси розповідає Володимир Полохало:

”Звісно, в оточенні Ющенка є особи, які хотіли би, щоб президент мав такі ж величезні, необмежені повноваження. Їх ресурс – близькість до президента України. Є шанс в тих політичних сил, які можуть бути складовими формування парламентської коаліції, адже роль парламенту буде збільшуватися і посилиться – ми говоримо, по суті, про парламентсько-президентську республіку. І ті, хто розраховує за рахунок інкорпорування у цю коаліцію отримати за квотою місця у виконавчій владі, насамперед – в уряді України.”

Володимир Полохало вважає, що нині в українських парламентаріїв є значно важливіші завдання за імплементацію конституційної реформи:

”Сьогодні залишаються нерозв”язаними ті саме проблеми, які були за часів режиму Кучми. Йдеться про цілу низку законів, які Кучма, або ветував, або намагався не допустити їх розгляду в парламенті. Це – закони про кабінет міністрів України, про президента України і багато інших законів і законопроектів, які в сукупності і наближували б Україну до усталених європейських норм і практик здійснення політики. А саме це й перебуває сьогодні на узбіччі політичної уваги найвищих посадовців держави. Якби ідеї демократії, реальні ідеї демократії панували в українському політикумі, то насамперед ухвалювалися б невідкладні законопроекти, пов”язані з системною трансформацією політичного режиму, який за часів Кучми експерти кваліфікували як авторитарно чи напівавторитарно-олігархічний.”

Німецький політолог Райнер Лінднер хоч і вважає Закон про поправки до Конституції спадком кучмівської епохи, все ж наголошує на позитиві, які принесе реалізація політреформ:

«Леонід Кучма, після того, як він заявив, що більше не має наміру балотуватися в президенти, докладав максимуму зусиль, аби обмежити владу майбутнього глави держави, а Ющенко тоді був найімовірнішим його наступником. Поки що президент Ющенко має ті ж владні повноваження, які мав і Кучма. А ці повноваження явно перебільшені. Тож я вважаю, що Україна, яка орієнтується на Європу й, зокрема, на Німеччину, повинна посилювати роль парламенту в політичному процесі. Тому ці дебати, які зараз тривають в українському політикумі навколо конституційної реформи, є виправданими. Треба чітко визначити, як оптимально розподілити повноваження між президентом парламентом і прем»єр-міністром. Як на мене, дуже важливим є деконцентрація влади. Губернатори не повинні призначатися президентом. Необхідно демократизувати адміністративну ієрархію. Ситуація, за якої регіони перебували під жорстким диктатом центру, повинна в новій Укаїні відійти в небуття».

Пан Лінднер переконаний, що не варто позбавляти президента зразу ж багатьох повноважень. Потрібен ще певний перехідний період:

«Главі держави треба поки що залишити призначення міністрів та інших високих посадовців, котрі мають вплив на інтеграцію країни. Ми знаємо, що в парламенті є ще велика кількість противників Ющенка, які спробують взяти реванш за свій програш. Різке позбавлення влади президента може мати дезінтегративні наслідки для країни».

Ідею вирішити долю конституційної реформи шляхом референдуму Райнер Лінднер вважає недоречною:

«На пострадянському просторі досить часто звертаються за допомогою до референдуму, коли політики не можуть знайти між собою спільної мови. Але таке рішення щодо конституційної реформи було б недоцільно перекладати на плечі громадян. Їм було б заскладно розібратися в усіх тонкощах владної вертикалі, розподілі повноважень між парламентом, президентом та іншими структурами. Інша справа, що процес конституційних змін повинен проходити за максимальної прозорості».

Як би зреагував західний світ, якби Ющенко почав свідомо блокувати хід політреформи? Пан Лінднер вважає так:

«Я думаю, що Захід зреагував би досить стримано. Це внутрішньоукраїнські справи, які не повинні вирішуватися під тиском ззовні. Ми можемо лише рекомендувати Києву створити збалансовану структуру влади, де був би присутній зміцнений парламентаризм. Це б дозволило Києву з одного боку досягнути більшого зближення з європейськими структурами, з другого – полегшити процес демократизації. Разом з тим на нинішньому етапі, етапі глибоких економічних перетворень у країні, було б доцільним, як я вже казав, аби Ющенко зберіг достатньо влади в своїх руках, аби інші структури не змогли йому вставляти палки в колеса».

Любомир Петренко, Юрій Залізняк