1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Європа

Коментар: Фортеця Путіна

Президент Росії знову балотуватиметься на виборах 2018 року й, звісно, переможе на них. Однак у Володимира Путіна є проблема, тож слід чекати нової хвилі антизахідної риторики, вважає Інґо Маннтойфель.

Фортеця Путіна

Фортеця Путіна

Те, що Володимир Путін знову балотується на виборах президента, не стало несподіванкою. Так само нікого не здивує й те, що він вийде переможцем з цієї вистави, що відбудеться наступної весни. Таким чином його четвертий термін президентства триватиме до 2024 року, а Путіну тоді виповниться 72 роки. Якщо до цього дійте, то Путін фактично правитиме Росією чверть століття. Утім, чи зійде він після цього з політичної арени, нікому невідомо. Адже однією з особливостей нинішньої політичної системи Росії стало зокрема й те, що питання щодо того, чи піде Путін на вибори та чи здобуде на них перемогу насправді особливої інтриги не викликає.

Дозволено лише псевдосупротивникам

Кремль довів систему маніпуляції виборами до майстерності. Виступати проти Путіна дозволено лише обраним супротивникам, котрі не мають жодного шансу на перемогу. До них зокрема належать такі політичні динозаври як правий популіст Володимир Жириновський, незмінний керівник російських комуністів Геннадій Зюганов чи слухняний ліберал Григорій Явлінський. Всі вони - безбарвні постаті, котрі вже приїлися, й насправді нікого в Росії не зацікавлять.

Керівник російської редакції DW Інґо Маннтойфель

Керівник російської редакції DW Інґо Маннтойфель

Та оскільки навіть для Кремля "перемога" Путіна проти цієї старої гвардії ще 1990-х років видається занадто вже банальною, то на політичну сцену вивели російську гламурну знаменитість Ксенію Собчак - таку собі російську Кім Кардашян. Сама Собчак - донька колишнього мера Санкт-Петербурга Анатолія Собчака, у котрого свого часу працював Володимир Путін. Тож Путін знає її ще з дитсадочка й якщо вона раптом перейде у своїй передвиборній риториці визначені межі, то велике батьківське серце Путіна зможе зрозуміти й це. Таким чином Кремль все тримає під контролем.

Ну, а єдиного серйозного опозиційного кандидата Олексія Навального Кремль уже давно вивів з гри за допомогою сумнівних судових вироків. Утім, Навального теж не слід переоцінювати. Бо навіть якби йому дозволили взяти участь у виборах, Кремль усе контролює завдяки цілком слухняних йому ЗМІ. Та навіть попри це, вибори міського голови Москви 2013 року продемонстрували, що Навальний має величезний політичний потенціал і міг би позбавити Путіна ореолу однозначного переможця. Але на виборах 2018 року для Кремля це було б занадто ризиковано.

Демобілізація проти схвалення

Нині у Кремля зовсім інша дилема. Впродовж багатьох років Кремль цілеспрямовано проводив політичну демобілізацію, перешкоджаючи тому, щоб утворилася будь-яка політична опозиція, якою б спотвореною вона б не була. І тут у дію йшли та йдуть будь-які засоби, як-то поглинання, тиск чи репресії. Результатом стало те, що російське суспільство наскрізь пронизане глибокою політичною апатією, що гарантує клептократичне правління Путіна та путінської еліти. Торішні вибори до парламенту продемонстрували, куди веде цей курс - виборці, особливо у великих містах, просто не йдуть на вибори.

Але саме такої реакції, тобто вкрай низької явки на виборах, Кремль і боїться. Вона позбавить президентство Путіна легітимності та необхідної аури всенародної підтримки, навіть тоді, якщо у відсотках він ще під час першого туру отримає дві третини голосів.

Тож завданням на наступні місяці для Кремля буде саме те, щоб на невеликий час мобілізувати політично апатичне російське суспільство і зробити це так, щоб не спровокувати тривалу внутрішньоросійську політичну конкурентну боротьбу. Все вказує на те, що кремлівські політтехнологи дотримуються думки, згідно з якою гасло "Росія - фортеця в облозі" стане саме тим рішенням дилеми, котре вони шукали. Згідно з такою доктриною, "Росії загрожують з-за кордону" - як з боку ліберального Заходу, так і з боку ісламістського Півдня чи Сходу, починаючи від змовницького Міжнародного олімпійського комітету (МОК), закінчуючи закордонними ЗМІ.

Тож не варто дивуватися, коли невдовзі зростатиме антизахідна риторика з боку Москви, а російська політика на глобальній арені ставатиме дедалі агресивнішою. Заходу слід бути спокійним та стриманим. Йому не варто піддаватися цілеспрямованим провокаціям, котрі служать короткотерміновій меті підвищення явки на виборах та здобуття підтримки для наступного президентства Путіна.

Після виборів перед вибором

Після майбутнього обрання Путіна президентом РФ весною 2018 року знову розпочнеться контрольована згори тенденція політичної демобілізації російського суспільства. Щонайпізніше до початку Чемпіонату світу з футболу 2018 року антизахідна позиція повинна піти на спад. Після цього політичну еліту цікавитиме питання щодо можливого розвитку подій після 2024 року: чи підготує Путін справжнього спадкоємця після себе чи й надалі перебуватиме біля керма? Та для цього йому знадобиться змінити конституцію. У такому разі нікого не здивує, якщо він одразу проголосить себе президентом-царем з довічними повноваженнями. Тоді Кремлю також не доведеться перейматися вирішенням дилеми тимчасової мобілізації російського суспільства кожні шість років.

Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися із думкою української редакції та Deutsche Welle в цілому.

Дивитись відео 00:44

Ксенія Собчак передумала, кому належить Крим (24.10.2017)

Аудіо й відео до теми