1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Європа

Коментар: НАТО зраджує свої принципи

Режим Ердогана жорстко переслідує імовірних змовників не лише в Туреччині, але й в інших країнах Північноатлантичного альянсу. НАТО не може таке допускати, вважає Макс Гофманн.

Знаки розрізнення турецького генерала, який служив у НАТО

Знаки розрізнення турецького генерала, який служив у НАТО

Високопоставлених турецьких військових, які несуть службу у штаб-квартирі НАТО, невідкладно звільняють. Вони змушені здати свої паспорти та повернутися до Анкари - при цьому їм видають спеціальні документи, які не передбачають зворотньої дороги. Історії про це циркулювали серед журналістів у Брюсселі ще на початку осені. Розслідування брюссельської студії DW свідчить, що насправді відбувається з військовими та їхніми родинами.

Дехто з тих, хто опинився під прицілом режиму після липневої спроби державного перевороту в Туреччині, розповіли DW свої історії. Це сумні історії розділених родин. Про матерів, які несподівано залишилися без джерела доходів і самостійно виховують дітей, при цьому постійно турбуючись про своїх чоловіків, яких кинули до в'язниці. Про людей, які залежать від медичної допомоги, але раптом втратили громадянство і залишилися ні з чим.

І йдеться не лише про гуманітарний аспект. Якщо турецьких офіцерів, які обіймали посади у НАТО, ув'язнюють та, можливо, піддають тортурам, це може мати далекосяжні військові наслідки. Нетурецькі чиновники НАТО застерігають, що несподівано зникла частина найдосвідченішого персоналу Альянсу. Викликає занепокоєння те, наскільки далеко сягне рука Ердогана і наскільки розлюченим буде президент Туреччини.

Макс Гофманн

Макс Гофманн

Ігри в секретність

Але почнімо з самого початку - у буквальному розумінні. Прочитаймо преамбулу Північноатлантичого договору 1949 року: "Сторони цього Договору… сповнені рішучості забезпечити свободу… своїх народів, засновану на принципах демократії, свободи особистості і верховенства права".

Зрозуміло, що режим Ердогана більше не дотримується цих принципів. Навпаки, схоже, що Анкара зараз їх просто відкидає. Чи є достатньою ця підстава для позбавлення Туреччини членства в НАТО? Якщо ця тенденція збережеться, то відповідь має бути "так". Але на даний момент було би краще, якби принаймні посадовці НАТО були трохи більш відкритими, менш схильними до втаємничення того, що відбувається у їхній штаб-квартирі.

Недостатньо, щоб генеральний секретар НАТО "підняв" цю тему під час діалогу з турецьким урядом. І тоді був задоволений тим, що посади жертв "чистки" були заповнені новими людьми. НАТО хоче бути Альянсом вільного світу, матеріалом, з якого виткані нічні кошмари Володимира Путіна, організацією, яка не здригнеться засудити те, що відбувається в Туреччині. Що ж натомість можна сьогодні почути в Брюсселі? Порожні слова, які ні на кого не впливають. Можливо, за зачиненими дверима хтось і галасує стиха про "жахливу ситуацію".

Альянс, однак, повинен зайняти чітку позицію - не лише тоді, коли щось погане відбувається на кордонах НАТО - в Україні або Сирії, але й коли скандали вибухають всередині організації. Це частина роботи захисників вільного світу, навіть якщо вона іноді і є болючою. Інакше довіру буде втрачено. Розслідування DW виявило повне розчарування опитаних офіцерів. У чому це виявляється? За їхніми словами, раптом вони були кинуті напризволяще, "без історії і, на жаль, без майбутнього". Але інтерв'ю DW також показують, як втрачається довіра у родині, серед друзів та колег.

Втрата довіри

Це відбувається не тільки через те, що НАТО своєю мовчанкою зраджує свої принципи, але й оскільки Альянс таким чином може послабити себе у військовому плані. Сотням турецьких офіцерів довелося залишити свої посади в установах НАТО у Європі та Північній Америці. Це досвідчені професійні солдати, які переважно сповідують західні цінності, і їх не так легко можна буде замінити. Особливо якщо критерієм відбору персоналу в Анкарі буде не компетентність, а лояльність до режиму. До режиму, який стає дедалі небезпечнішим, а політика якого - дедалі менш передбачуваною.

Зрозуміло, що НАТО діє обережно. Туреччина, з огляду на її розміри та стратегічне розташування, є одним з найважливіших членів Альянсу. Вона має другу за чисельністю армію в НАТО - після США. Та якщо Альянс хоче залишатися переконливим та зберегти довіру до себе тих, кого захищає, то він повинен припинити вказувати пальцем тільки на інших. Він повинен бачити колоду й у власному оці. Якщо довгі руки режиму Ердогана досягають штаб-квартири НАТО, то союзники повинні відкрито та рішуче реагувати на це. Так само, як Альянс реагує і на інші небезпеки.