1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Світ

Коментар: Навіщо взагалі потрібна Паралімпіада?

Спорт високих досягнень досі важко уживається поруч зі спортом людей з обмеженими можливостями. Рішенням може стати їхня глибша інтеграція. Олімпійські та Паралімпійські ігри повинні бути об'єднані, вважає Йоша Вебер.

Ця ідея може здатися на перший погляд незвичною, навіть абсурдною: спортсмени з обмеженими можливостями та здорові атлети спільно беруть участь у змаганнях. Це буде несправедливо для обох груп, роками казали спортивні функціонери та швидко прибирали цю тему з порядку денного. Але чи все ще відповідає істині це припущення?

Щоб відповісти на таке запитання, треба чітко з'ясувати, що взагалі означає інклюзія (процес реального включення осіб з обмеженими можливостями в активне суспільне життя) у спорті: її метою вже багато років у всьому світі є спільні заняття спортом людей з вадами та без них. Переважно, однак, це стосується масового та шкільного спорту. У спорті високих досягнень натомість часто зберігається поділ. Спочатку Олімпіада, а потім, як додаток, - через більш ніж два тижні - Паралімпійські ігри.

І хоч Паралімпіада виграє від олімпійської інфраструктури, такий порядок змагань не є доброю ідеєю. Адже увага до паралімпійців падає, бо починаються інші спортивні змагання - Бундесліга, Ліга Чемпіонів, тенісний турнір USOpenтощо. До того ж, спортсмен з вадами таким чином завжди залишається кимось іншим. Хоча насправді він теж є просто спортсменом.

Паралельні змагання замість "набридливого доважку"

Йоша Вебер

Спортивний редактор DW Йоша Вебер

Звичайно, більшість людей з обмеженими можливостями не можуть конкурувати у спорті з атлетами без вад. Тому під інклюзією не можна розуміти їхні змагання одне з одним. Це не має жодного сенсу з погляду чесної конкуренції - особливо, якщо атлети з біомеханічними високотехнологічними протезамимають можливість бігати або стрибати краще, ніж атлети з ногами з м'язів та крові.

Справжньою олімпійською інклюзією було би, якби змагання атлетів з вадами та без них відбувалися паралельно, на тій самій арені, перед тими ж глядачами. Це не лише по-справжньому підвищило б цінність паралімпійського спорту, але й допомогло би уникнути ситуації, яка склалася в Ріо: Паралімпіада-2016 була на межі зриву, оскільки всі кошті були витрачені на проведення Олімпійських ігор і скарбниця була порожня. "Найгіршої ситуації в історії паралімпійського руху", як її змалював президент Міжнародного паралімпійського комітету Філіп Крейвен, вдалося уникнути лише завдяки терміновому вливанню додаткових 70 мільйонів євро з бюджетів Бразилії та Ріо-де-Жанейро. Треба покласти край ставленню до Паралімпіади як до "набридливого доважку" до "справжніх" Ігор. А саме таке враження справила відсутність на церемонії відкриття Паралімпіади президента Міжнародного олімпійського комітету Томаса Баха.

Тим часом понад півтора мільйона проданих квитків на Паралімпіаду свідчать про її потенціал. Мільярдна телеаудиторія також доводить, що змагання паралімпійців цікаві для масового глядача. Якщо ж з них прибрати пляму особливості - обмеженої спортивної цінності, то весь спорт високих досягнень досягнув би нового рівня. Для цього, звісно, треба зробити чимало кроків - наприклад, спростити заплутану класифікацію груп, на які поділені спортсмени залежно від їхніх вад, а також загалом впорядкувати Ігри.

Мало хто сприймає інклюзію серйозно

Перед Іграми в Ріо Міжнародний паралімпійський комітет хотів припинити свою роботу, як професійна асоціація спортсменів з вадами, та передати свої функції окремим спортивним федераціям. Окремі федерації, як-от з тріатлону або каное, вже взяли на себе відповідальність за організацію змагань спортсменів з вадами та без них. Багато інших федерацій, наприклад, легкої атлетики або плавання натомість не виявляють зацікавлення у таких процесах. Без чіткого сигналу з боку Міжнародного олімпійського комітету у справі реальної інклюзії атлетів з вадами у спорт високих досягнень змін буде небагато.