1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Світ

Коментар: Мосул та глибини історії

Битва за Мосул роз'ятрила міжнародні територіальні зазіхання. Сам шовіністичний характер цих зазіхань показує, що Ірак, крім "Ісламської держави", стикається й з іншими проблемами, вважає Керстен Кніпп.

Наступ на Мосул, Ірак

Збройні сили Іраку під час підготовки наступу на Мосул

Битва за Мосул оголила історичні суперечки. Так, майже два тижні тому президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган заявив, що його країна не може лишатися осторонь цих бойових дій. Свою заяву він обґрунтував історичним аргументом. На його думку, внаслідок підписання 1923 року Лозаннського мирного договору, документа, що по-новому визначив кордони Європи та Близького Сходу, Туреччина змушена була зазнати значних територіальних втрат. Та й справді, Османська імперія виявилася однією з тих, хто найбільше програв унаслідок поразки в Першій світовій війні. Саме Лозаннським мирним договором були визначені кордони сучасної Туреччини, що стала правонаступницею Османської імперії. Тоді ж Мосул, що раніше був частиною Османської імперії, перейшов до Іраку.

Керстен Кніпп, оглядач DW

Оглядач DW Керстен Кніпп

Вочевидь, президент Ердоган, із запізненням у маже 100 років, вирішив не миритися з такою ситуацією. "Наполягати (на кордонах від 1923 року - Ред.) - найбільша несправедливість, яку можна вчинити державі та нації. Коли в сьогоднішньому світі все змінюється, нам не можна розглядати виконання договору від 1923 року як успіх", - заявив Ердоган. Тож, вважає турецький президент, Туреччині слід долучитися до операції в Мосулі. А такі заяви дуже непокоять іракський уряд, котрий з подякою відхилив пропозицію турецького президента.

Назад в XVII століття

Вчинений Ердоганом екскурс в історію надихнув покопирсатися в історичному минулому ще одного сусіда Іраку - Іран. Так політики в Тегерані витягли на світ божий Зухабський або Касрі-Ширінський мирний договір, тобто мирний договір між османами та персами, який завершив війну 1623-1639 років. Документ досить поважного віку, адже його підписали 1639 року. Згідно з цим договором встановлювались кордони між Османською імперією та Сефевідською Персією. А самі кордони стосувалися й тих територій, що сьогодні належать Іраку. Водночас договір гарантував захист шиїтських святинь, що опинилися на території Османської імперії. Їх почасти могли мати право захищати перси. Зараз цей пункт договору іранці розглядають як карт-бланш для втручання у внутрішні справи всього Іраку. Адже шиїтських святинь в Іраку не бракує.

Історичний екскурс на кшталт цього показує, про що насправді йдеться в ситуації з такими містами як Мосул. А йдеться про перегляд та повторний перерозподіл не лише кордонів Іраку, а й всього регіону. Посилаючись на історичну несправедливість, якої Близький Схід зазнав під час та по завершенню Першої світової війни, внутрішні кордони регіону прагнуть пересунути. Та й справді, укладена 1916 року між Великобританією та Францією Угода Сайкса - Піко про розподіл арабських володінь Османської імперії холоднокровно укладалася за спинами арабів. Вона відповідала виключно інтересам європейських держав, і аж ніяк не інтересам місцевого населення.

Логіка глобалізації

Натомість Лозаннський мирний договір був зовсім іншим. Бо він визначав кордони Туреччини як правонаступниці Османської імперії. Як зазначалося, остання належала до тих, хто зазнав поразки в Першій світовій війні. Відповідно для османів цей договорів був досить болючим. Але домагатися нового перегляду кордонів регіону лише через це - авантюра. Адже наслідки пересування кордонів можуть бути просто непередбачувані. Підвалинами нинішнього світового порядку є національні держави. А посилатися на принципи, що передували цим національним державам, - могло б ще більше дестабілізувати регіон.

Натомість треба подумати про дещо зовсім інше, а саме про здатність організувати спільне проживання різних груп населення в багатоетнічних та багатоконфесійних державах. Все решта - просто суперечило б логіці глобалізації. А це - вкрай непросте завдання, про що свідчить і нинішня ситуація в Європі. І його не кожному посилити.

Крім того, Ірак після 15 років війни та насильства вкрай погано підготовлений до такого завдання. На тлі цього дедалі нагальнішою стає потреба залишити в минулому розкол вздовж культурного фронту, про що каже й ціла низка арабських коментаторів. Адже проблема не в кордонах, а в релігійному та расистському шовінізмі, що ставлять ці кордони під сумнів.

Дивитись відео 01:53

Битва за Мосул: Ірак не хоче допомоги Туреччини (24.10.2016)

Аудіо й відео до теми