1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Світ

Коментар: Вічна Пальміра Володимира Путіна і Дональда Трампа

Розпад Близького Сходу не зможе зупинити навіть союз Москви і Вашингтона, вважає Костянтин Еггерт.

Syrien Oasenstadt Palmyra (picture-alliance/dpa/V. Sharifulin)

Історична пам'ятка світового значення - знову під контролем ІД

Зловтіха з приводу повернення Пальміри під контроль так званої "Ісламської держави" (ІД) захопила Рунет і соціальні мережі. Критики Кремля радіють через "поразку Путіна" і вправляються в дотепності з приводу віолончеліста Ролдугіна і диригента Гергієва - учасників літнього концерту на честь визволення міста від ІД. Радіти з приводу того, що історичному пам'ятнику світового значення може тепер загрожувати повне знищення, а навколишнім жителям - нові важкі випробування і, можливо, страти, низько і підло.

Боягузлива армія Асада
Повернення міста під контроль терористів без сумніву має неприємне для Кремля символічне значення. Адже саме в Пальмірі російські військові боролися з ІД, а не з іншими формуваннями сирійської опозиції, як відбувається зараз в Алеппо. Виходить, що єдина їхня безперечна перемога над найнебезпечнішим терористичним формуванням сьогодні поставлена під сумнів. А це означає, що будь-який інший успіх (наприклад, мабуть, неминуче взяття Алеппо) може виявитися настільки ж недовговічним.

von Eggert Konstantin Kommentarbild App

Російський журналіст Костянтин Еггерт

Неприємна для Кремля і ось така обставина: судячи з усього, сирійські збройні сили здали Пальміру ісламістам без бою. Вони просто тікали від ісламістів, залишивши навіть частину своєї техніки. Армія Башара Асада, як і більшість арабських армій, за винятком, хіба що йорданської, ніколи не була особливо боєздатною й ефективною. На початку громадянської війни частина військових перейшла на бік супротивників сирійського президента. Асад давно втратив би владу, якби покладався лише на свою армію. Без допомоги іранського Корпусу вартових ісламської революції, іранських клієнтів з "Хізбалли", а з минулого року і російських експедиційних сил, йому ніяк не обійтися.

Здача Пальміри демонструє, що підтримка на плаву режиму в Дамаску вимагає безперервних зусиль. Знаючи про це, регіональні вороги Асада - Саудівська Аравія і Катар - подвоять зусилля з підтримки своєї клієнтури в регіоні в надії, що рано чи пізно в Москві і в Тегерані втомляться воювати за сирійського диктатора.

Питання престижу для Кремля

Навряд, чи дочекаються: принаймні, для Москви збереження Асада при владі перетворилося з можливої розмінної карти в торзі зі Сполученими Штатами на питання престижу. У Сирії Володимир Путін, за його власним переконанням, бореться зі спробою зміни неугодного Заходу режиму. Для нього це питання принципу, свого роду спроба виправити помилку, якої, як він мабуть вважає, Москва припустилася, дозволивши лівійським повстанцям у 2012 році повалити Муаммара Каддафі за підтримки західної коаліції.

На початку військової кампанії Путін використовував слабкості адміністрації Барака Обами, яка не бажала залучати Америку в ще одну війну. Тепер він розраховує і взагалі переламати ситуацію на свою користь. Наступ на Алеппо має показати майбутньому президенту Дональду Трампу, що Кремль - найсильніший гравець у Сирії і на Близькому Сході, з яким марно сперечатися і з яким краще домовитися про спільні дії.

Однак з втратою Пальміри питання "Наскільки міцні успіхи проасадовскіх сил?" набуває нової гостроти. Ідея російсько-американського партнерства в боротьбі з ісламістським тероризмом, яку в Москві сподіваються втілити в життя, багато в чому залежить саме від військової ефективності дій російських військ у Сирії. По суті, це може бути єдиним аргументом Путіна. Адже тісний союз Москви і Тегерана для майбутньої адміністрації США - швидше дискваліфікуючий фактор. У команді Трампа вже зараз більш ніж достатньо людей, які вважають, що Іран - смертельний ворог Америки і саме з ним потрібно боротися всіма силами.

Близький Схід, який ми втратили

Крім того, на даний момент адміністрація Трампа виглядає вкрай проізраїльською, а сам він навіть пообіцяв перенести посольство США з Тель-Авіва до Єрусалиму. Ізраїль же розглядає тегеранський режим як екзистенціальну загрозу. Все це може створити додаткові проблеми Кремлю, який не збирається відмовлятися від союзу з іранським режимом.

Таким чином, у Володимира Путіна залишається лише один шанс на майбутніх переговорах з Дональдом Трампом. Для цього йому потрібно обов'язково виглядати безумовним переможцем в Сирії. Однак падіння Пальміри показує, що в цій війні практично жоден військовий успіх не можна вважати повністю гарантованим.

Однак навіть гіпотетичний російсько-американський союз навряд чи вирішить проблему ІД і ісламістського терору взагалі. Близький Схід у тому вигляді, який ми знали з моменту закінчення Першої світової війни, зникає. Державні кордони, прокреслені колись британцями і французами, стираються у вогні воєн. Фанатики беруть верх над регулярними арміями, племінна або релігійна приналежність для більшості жителів регіону значить більше, ніж їхнє громадянство. Ні Москва, ні Вашингтон, ні Трамп, ні Путін не здатні зупинити цей історичний процес.

Дивитись відео 02:15

Російська пропаганда у Пальмірі (06.05.2016)

Аудіо й відео до теми