Коли мистецтво повчає релігію | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 21.09.2012
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Коли мистецтво повчає релігію

Блюзнірство проходить червоною ниткою через історію мистецтва. Не лише мусульмани, а й християни готові йти на барикади, якщо зачіпають їхні релігійні почуття.

1988-й рік - християнські релігійні фанатики підпалили один із кінотеатрів у Франції, в якому показали стрічку «Остання спокуса Христа». Фільм Мартіна Скорсезе представляє Ісуса як людину, що її розривають сумніви, яка не може встояти перед сексуальними втіхами. Своє обурення тоді продемонстрували не лише французькі християни. У Венеції на знак протесту впродовж цілого дня били в усі дзвони, в Німеччині церква домагалася заборони стрічки й навіть розпочала збір підписів для цього.

У європейській мистецькій історії можна навести чимало прикладів, коли письменники, художники, кінематографісти, музиканти намагаються за допомогою своєї творчості спровокувати публіку. При цьому, як зауважують деякі критики, вони не ставлять під сумнів віру, а виступають проти зловживання релігією. Митці мають для цього чимало різних засобів, до яких належить і вихід за певні межі.

Де проходить межа дозволеного?

Жаба отруйно зеленого кольору висить на хресті й тримає пивний келих - цю скульптуру Мартіна Кіппенберґера виставили 2008-го року в місті Больцано, що на півночі Італії. Це сталося незадовго до приїзду Папи Римського. «Геть з цим мотлохом!» - вигукували тоді обурені учасники християнської демонстрації протесту. Перед музеєм влаштували пікет, а один з політиків навіть оголосив голодний страйк. Понтифіку ця жаба теж не сподобалась.

Але не всі представники церкви критично дивляться на такі мистецькі виклики. Уповноважена з питань культури євангелічної церкви Німеччини Петра Бар вважає навіть, що мистецтво, порушуючи такі теми, як табу або обмежене сприйняття довкілля, допомагає по-новому подивитися на світ. «Релігійних людей дуже легко роздратувати, оскільки непорушні рамки, якими себе оточують консервативні віруючі, буквально провокують митців зірвати ці обмеження».

Покарання за блюзнірство - палкі дебати

Блюзнірство в мистецтві здавалося б перетворилося в Європі на щось саме собою зрозуміле, а в Німеччині воно навіть є салонним. Якби от тільки не пророк Мухаммед, жарти над яким мусульманська громада зовсім не сприймає. У ФРН поки що все було тихо, хоча місцеві мусульмани й не приховують свого обурення, викликаного наругою над їхнім пророком, яку дозволили собі автори скандального відео про Мухаммеда. В арабському ж світі криваві протести вже потягли за собою й людські жертви.

Фільм Життя Брайана - віщуни помилково сприйняли за Ісуса народжену в сусідньому хліві дитину

Фільм "Життя Брайана" - віщуни помилково сприйняли за Ісуса народжену в сусідньому хліві дитину

Однак ще перед цими подіями й у Німеччині, яка загалом ліберально ставиться до провокаційного мистецтва, розгорнулася дискусія навколо можливості запровадження суворішого покарання за богохульство. Спричинив цю дискусію письменник Мартін Мозебах, який опублікував есе «Мистецтво й релігія - про цінність заборони». Він виступив за запровадження цензури, коли йдеться про релігійні теми, й власне за суворіше покарання блюзнірства.

Відповідний параграф у німецькому законодавстві, до речі, існує. До кримінальної відповідальності притягається той, хто публічно своїми висловлюваннями або в письмовій формі чинить наругу над змістом релігійних поглядів або світогляду інших, що може призвести до порушення суспільного миру. За це світить до трьох років тюрми. Таке покарання є занадто м'яким, вважає Мозебах. На думку цього літератора, більш сувора відповідальність за святокрадство сприятиме покращенню соціального клімату.

Митець - небезпечна професія

Протести у Пакистані проти антимусульманського фільму

Протести у Пакистані проти "антимусульманського" фільму

Мозебах, однак, виглядає досить самотньо з такими своїми поглядами. Можна назвати чимало прикладів, коли над митцями нависала смертельна загроза. 1987-го року популярному ведучому телепрограм Руді Кареллу довелося скористатися послугами тілоохоронців. Після того, як він показав сатиричний скетч, в якому іранського релігійного лідера аятолу Хомейні закидали жіночою білизною, на його адресу почали надходити погрози.

Невдовзі після цього Хомейні прокляв британського письменника індійського походження Салмана Рушді і засудив його до смертної кари за скандально відомий роман «Сатанинські вірші». 2004-го року від рук ісламського радикала загинув нідерландський режисер Тео ван Гог. Він зняв фільм, в якому засуджував насильство над жінками в ісламському світі. Починаючи від 2005-го року, під поліцейським захистом перебуває данський художник Курт Вестергаард, який став відомий завдяки серії карикатур на мусульманського пророка Мухаммеда. Зараз вимушений ховатися від переслідування один з іранських реперів.

У нинішні часи висловлювання Мозебаха, який вимагає суворішого покарання за блюзнірство, на думку уповноваженої з питань культури євангельської церкви Німеччини Петри Бар, спантеличують. «Якщо уявити собі, що це означає для митців в Ірані, Африці або в Афганістані, тоді бачиш, наскільки гротескною є така вимога». Як вона наголошує, особливість західної культури якраз і полягає в тому, що в Західній Європі після багатьох кривавих конфліктів нарешті навчилися врівноважено ставитися до думки інших навіть у тому разі, якщо вона дратує або викликає гнів.