Колекція Мерцбахера: пізній тріумф над нацистами | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 29.08.2013
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Колекція Мерцбахера: пізній тріумф над нацистами

Вернер Мерцбахер із Цюриха є одним із найвизначніших колекціонерів мистецтва модернізму. Проте уродженець Німеччини демонструє свою колекцію доволі рідко, а на батьківщині узагалі ніколи.

Усе палає від кольору: чорно-синій люпин, червоний мак, рожеві півонії, гербера, зелена трава і синє небо. Робота Еміля Нольде "Квітковий сад" - це лише одна із 42 картин, котрі зараз виставляються у Музеї Ізраїлю в Єрусалимі. Вони належать цюрихському торгівцеві хутром та фінансовому експертові Вернеру Мерцбахеру і є частиною однієї із найкращих у світі колекцій імпресіоністів, фовістів та експресіоністів.

Проте не лише нестримна барвистість робить цю колекцію особливою. Певно жодне з інших зібрань не відображає настільки особу колекціонера та його біографію, а також його емоційний зв'язок із долею митців.

Цюрихський колекціонер Вернер Мерцбахер

Цюрихський колекціонер Вернер Мерцбахер

"Дегенеративне мистецтво"

"Дегенеративним мистецтвом" нацисти називали те, що створювали на початку ХХ століття німецькі експресіоністи із угруповань "Der Blaue Reiter" ("Синій вершник") та "Die Brücke" ("Міст"). Їхні твори, котрі виражали вільний особистісний, соціальний та мистецьких дух художників, були забороненими, конфіскованими або знищеними. Деяких митців, як наприклад Пауля Клее, змусили емігрувати. Багато хто зазнав чималих страждань - як Ернст Людвіґ Кірхнер. У 1937 році нацисти знищили біля 600 його картин. Невдовзі від розпуки він укоротив собі віку.

"Тим дивовижніше, що їхні картини випромінюють так багато радості життя й оптимізму", - говорить кураторка виставки в Єрусалимі Адіна Камієн-Каждан. За 15 років вона вдруге привезла картини із зібрання Мерцбахера до Ізраїлю - цього року із акцентом на експресіоністах та фовістах.

Мерцбахер відкидає запити з Німеччини

Задавши в інтернет-пошук "Вернер Мерцбахер, виставка, Німеччина", можна знайти результати за словами "Мерцбахер, виставка". Слово ж Німеччина буде закресленим. Причина проста: грандіозна колекція ще ніколи не виставлялася у ФРН. Дотепер Мерцбахер відкидав усі прохання німецьких музеїв - надаючи на деякий час лише окремі картини. І це не змінюватиметься, адже темна частина життя Вернера Мерцбахера пов'язана із його народженням у Німеччині. Він народився в містечку Ерингені у родині єврейського лікаря Юліуса Мерцбахера.

"Мій батько почувався німцем, його любили і поважали - поки до влади не прийшли нацисти", - розповів 85-річний колекціонер на відкритті виставки в Єрусалимі. Дискримінація та переслідування ставали усе частішими. А після "Кришталевої ночі", коли синагоги горіли, а єврейські крамниці були зруйновані, батьки відправили Вернера Мерцбахера до Швейцарії, де уже перебував його брат. "Це мало тривати лише кілька місяців", - пригадує Мерцбахер. Однак брати своїх батьків більше не побачили - їх депортували і вбили у концтаборі. Від родини лишилося лише декілька фотографій із щасливих днів - та остання листівка, датована 1942 роком: "Ми сподіваємося, що незабаром усе покращиться. Із ніжною любов'ю, твоя мати".

Андре Дерен: Дерева, ландшафт на березі річки (1905)

Андре Дерен: "Дерева, ландшафт на березі річки" (1905)

В Ерингені є вулиця, названа на честь батька

Вернерові Мерцбахеру і досі важко говорити про втрату своїх батьків і свої дитячі та юнацькі роки, проведені сиротою у Швейцарії. Йому не вдалося побудувати "позитивного і креативного життя". Чоловік лише кілька разів вертався до Німеччини. Наприклад, до Констанца - міста на кордоні зі Швейцарією, в якому заклали "камінь спотикання" із іменами його батьків. Лише двічі був він у рідному Ерингені - у цьому місті на честь його батька назвали вулицю. Проте навіть це не минуло без складнощів: очевидно, прийняттю цього рішення передували неприємні дебати у місцевій раді. Як написав про це учитель Вальтер Майстер у своїй доповіді "Еринген та його євреї": "Те, як люди поводилися із такими темами, чутливому спостерігачеві могло здатися необдуманим і позбавленим чутливості".

Мерцбахеру знадобився час, поки він побачив світло в кінці тунелю. За його словами, він пробачив німцям, "проте забути не може". Мистецтво допомогло. "Мій оптимізм та радість життя були втрачені, поки я не побачив ці фарби", - говорить він. Картини знову пробудило ці якості до життя.

Карл Шмідт-Роттлуфф Дерева, що квітнуть (1909)

Карл Шмідт-Роттлуфф "Дерева, що квітнуть" (1909)

"Я не знаю нікого, хто настільки ідентифікує себе зі своїм зібранням", - говорить Адіна Камієн-Каждан. Вона познайомилася із Мерцбахером під час першої виставки в Ізраїлі у 1998 році. За її словами, колекція Мерцбахера подібна до його автопортрету, вона демонструє, як колекціонер змінювався упродовж років. "На початку він збирав ще багато похмурих картин", - зауважує кураторка. Камієн-Каждан по-своєму інтерпретує ставлення Мерцбахера до його картин. "Мистецтво, митці і колекціонер разом тріумфують над нацистами - людяність урешті-решт перемогла".